Сестри Річинські. (Книга перша)
- Автор: Вильде Ирина
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Сестри Річинські. (Книга перша)». Краткое содержание книги:
Треба їм обом будь-що зладити на ранок листівки такого приблизно змісту: ми, мовляв, не проти ремонту доріг, а проти війни з Радянським Союзом, ну, ти ж знаєш, тобі не першинка. Завтра вранці листівки повинні вже бути в Ставках. Крім того, там, на місці, треба зорганізувати комітет з комуністів, сельробівців і бідняків. Одне слово, це стихійне заворушення має обернутись у політичну демонстрацію проти підготовки війни з Радянським Союзом, за возз'єднання Західної України з Радянською Україною, проти диктатури фашизму у Польщі і т. д.
Безсумнівно, шпики слідкуватимуть за кожною новою людиною, яка лише зійде з поїзда на станції Ставки. Вони ж не такі вже й дурні і розуміють, що комуністи не захочуть пропустити такої нагоди.
Доставку листівок і організацію комітету окружком доручив йому, Каминецькому. Очевидно, поїде він, переодягнений у селянську одежу. Бронкові доручення від окружкому поїхати у Ставки тим самим поїздом і прийняти на себе весь удар поліції…
— Що ти на це?
— Товаришу Каминецький! — Бронко схопився, кинувся з руками до Бориса, але опам'ятався в останню секунду, схопив каменюку і вдарив нею об кам'яну брилу, аж іскри пішли. Був схвильований, чорти б то побрали!
— Ти, ти… легше на поворотах! Це ще не все. Є думка товаришів, щоб ти виступив там із словом.
— Товаришу Каминецький…
— «Товаришу Каминецький, товаришу Каминецький!» Сиди спокійно і слухай!
— Слухаю, — Бронко затис кулаки, ніби це мало в якійсь мірі вгамувати його радість, що, здавалося, парою бухала з нього.
— Ще одно, хлопче. Для збройного повстання ще не час… Ти знаєш, що я хочу сказати?..
— Слухайте, не треба. Я знаю. Ви ще не можете мені забути тієї історії!
— А якраз я й не думав про те. Я хотів лише, про всяке, попередити тебе, що може бути пізно. В таких випадках хтозна-що може трапитися… Ти ж знаєш: можуть спіймати, а потім спровокувати спробу до втечі — і куля в спину забезпечена. Можуть на місці спацифікувати так, що рідна мама не впізнає… Я вважав своїм обов'язком…
— Не треба.
На мить, от ніби хто черкнув сірником, вирисувався перед Бронковими очима фрагмент з прийому його в комсомол:
«— І знаєш, що тебе може чекати тюрма, побої, катування, навіть смерть?
— Знаю.
— І ти готовий?
— Готовий!»
— Що це ви напучуєте мене, ніби новачка якого? За кого ви мене маєте?
— Маю тебе, щоб ти знав, за чесного, абсолютно відданого нашій справі комсомольця.
— Дякую, товаришу Каминецький, я постараюся, з усіх сил постараюся виправдати ваше довір'я.
— Ти йди підготуй там, а я пізніше надійду.
Бронко встав і пішов, жбурнувши для чогось камінець в ріку, хоч і пам'ятав, що Борис не любить, щоб йому полошили рибу.
Ішов і думав про матір. Заважало йому те, що не міг бути цілковитим і єдиним паном свого життя. «Готовий!» Та який же він до чорта готовий, коли його життя тільки наполовину належить йому? Мама не говорить про це, але він сам відчуває, що його смерть загнала б і її в могилу. Трагедія в тому, що та його добра, по-своєму розумна мама надто вже затуркана життям, надто вже обмежена в силу обставин у своєму світогляді, щоб зрозуміти пориви сина.
До того ж як-не-як їй живеться все ж таки краще, ніж багатьом біднякам з Черешневої вулиці, і тому їй тим більше незрозумілі прагнення зміни.
«А, — думає Бронко, — і чому вмерли його сестра і брат? Якби жили тамті двоє, на нього, Бронка, припадала б тільки одна третина маминого страху і турбот».
Коли Бронко вийшов на шлях, було вже зовсім темно. Освітлені вікна перших хаток нагадали Бронкові затишну кухню у Кукурбів.
Стаха.
Де той розумний, що відповів би йому на питання: кохання це в нього до дівчини чи тільки заправа до того справжнього, що прийде колись до іншої?
Бронко з'явився на вокзалі у Нашому до першого поїзда, що відходив у напрямі Ставків. Каминецький поїхав туди ще сночі.