Над Шпрее клубочаться хмари

— Ілюзія, Фред, ілюзія. Змінюється, як жменька зерна під товкачем у ступі. Ударив товкач — і зерно посунулось, переміщуючись, підняли — ще раз змішалося, ховаючи під собою кільканадцять потрощених зерняток. І так увесь час, аж поки не перетолочать усю жменю на борошно, що піде на поживу комусь, хто, в свою чергу, потрапить у ступу історії. Ось і всі зміни. Завжди одне, від віку й до віку.

— Аналогія — не доказ, генерале, а людство — не купа зерна. Людина має розум, волю, здатність почувати і відчувати, обирати собі шлях, об’єднуватись і роз’єднуватись в ім’я якоїсь мети.

— А що таке мета? Ілюзія для дурнів, що не збагнули основного: над людиною тяжить передусім фізіологія. Кожен з нас — то замкнена система, всунута у шкіряний мішок. І коли в цій системі псується, скажімо, печінка чи нирка, людина вже ніщо, розумієте, ніщо, з її розумом, почуттями, прагненнями. Бо її розум, почуття, прагнення — все залежить тепер від тієї клятої печінки, що поволі виводить з ладу кожен з органів, замкнених у тому шкіряному мішку, що звався колись Шульцем чи Вороновим. Отак-то, мій молодий, романтично настроєний друже! І давайте вип’ємо ще по чашці цієї чорної бурди, — вона заміняє мені тепер алкоголь! — щоб до вас якнайпізніше прийшов час усвідомлення цієї єдиної істини.

Григорій розумів, що їхня розмова розгортається в зовсім небажаному напрямі, і вперше у нього ворухнувся сумнів в успіху свого плану. Втеча у хворобу! Читаючи колись працю з психології, він натрапив на такий термін, що визначає стан людини, для якої поза межами її захворювання не існує нічого. Цілковита байдужість до всього, не пов’язаного з власного персоною. Активність спрямована лише на те, щоб полегшити власні страждання, часом навіть вигадані. В таких випадках людина не здатна на будь-яку дію… Як повертали до нормального стану таких хворих? Григорій намагається пригадати і не може, скільки не напружує пам’ять. Достобіса готові рекомендації! Поміркуй-но сам! Потурати в таких випадках не можна. Це призвело б до посилення внутрішньої ізольованості, отже, й поглиблення хвороби. Звичайна психотерапія, очевидно, теж не допоможе. Потрібні дієвіші засоби. Наприклад, шок, те, що вразило б своєю виключністю. Рука з кавником застигає над чашкою, обличчя мимохіть виказує приховане хвилювання. Генерал спочатку похмуро чекає, потім здивовано дивиться на свого співрозмовника.

— Фред, що це з вами? Яка муха вас укусила? — запитує Воронов нетерпляче.

Рішення у Григорія вже визріло. Він здригається, на обличчі в нього замішання, вагання.