Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
Різко розвернувшись на підборах, Маріка підійшла до Мірчії, яка так міцно спала, що не прокинулася навіть від останньої бурхливої сцени. Розторсавши дівчину, вона заговорила до неї ібрійською; Мірчія слухала, протираючи заспані очі, і ствердно кивала. Потім встала з крісла, і вони вдвох підійшли до Кейта з Джейн.
— Джейн, ти підеш з Мірчією, — промовила Маріка тоном, що не припускав заперечень. — А Кейт залишиться. Крім усього іншого, я обговорю з ним правила вашої поведінки в моєму світі.
— Але… — почала була Джейн.
— Жодних „але“! Я не питаю твоєї згоди, я повідомляю тобі своє рішення.
А Мірчія взяла її за руку.
— Ходімо, панно. Я проведу вас до вашої кімнати.
Джейн жалісливо зиркнула на брата. Кейт скрушно зітхнув і безпорадно знизав плечима. Тоді сестра, скоряючись владному поглядові Маріки, так само як змалку звикла коритися будь-якій сильній волі, слухняно й приречено рушила з Мірчією до дверей.
Лише на порозі вона затрималась і крикнула Маріці:
— Ти… ти підла мала сучка! Спершу забрала в мене Алісу, тепер забираєш Кейта! Ненавиджу тебе!
У відповідь Маріка гірко посміхнулася:
— Добраніч, Джейн.
Розділ 34
Щойно Мірчія з Джейн вийшли, Аліса поспіхом зачинила крихітне потаємне віконце, через яке слухала розмову в сусідній кімнаті. І не лише слухала, а й подумки диктувала її переклад слованською на магічний кристал пам’яті, щоб потім передати його Раді. На щастя, її визнали цілком компетентною, щоб самостійно впоратися з кристалом, тому поруч з нею не було ні Стена, ні Флавіана, ні Стоїчкова, і їй не довелося брехати, пояснюючи їм причину такої гнівної, майже істеричної поведінки Маріки. А сер Генрі, що слухав розмову разом з Алісою, був так само, як і вона, зацікавлений зберегти все в таємниці.
— Правильно, Алісо, — пошепки мовив сер Генрі. — Те, що буде далі, вже не наша справа.
— Як і те, що було сказано перед цим, — додала Аліса і похитала головою. — Ні, просто не можу повірити. Кейт і Джейн… подумати тільки…
— Краще не думай, — порадив їй сер Генрі, підвівшись зі стільця. — Я от намагаюсь не думати. І навіть спробую забути… Добраніч, Алісо.
— Добраніч, дядечку, — відповіла вона, а наступної миті до неї надійшов виклик від Маріки.
„Алісо…“
„Ми вже не слухаємо,“ — заспокоїла її вона.
„Я це відчула.“
„І зайвого я не записала.“
„Дякую…“ — Маріка замовкла, в її думках бринів розпач. — „Це так жахливо!… Так жахливо…“
„Розумію, рідненька. Дуже співчуваю тобі.“
„Я просто не знаю, що робити…“
А от Аліса знала. Як і сер Генрі, вона відразу зрозуміла, щó далі робитиме Маріка. Та й, власне, сама Маріка вже наважилася — просто поки не визнала цього перед собою.
„Як би ти не вчинила, я на твоєму боці,“ — сказала їй Аліса. — „І твій батько теж. Знай це.“
„Я знаю. І дуже ціную…“ — Ще одна пауза. — „Добре, Алісо. Передай запис Раді, а Стенові скажи, що я… що зараз у мене особиста розмова з Кейтом про наше майбутнє… І сьогодні не приходь до мене… Наглянь за Джейн, гаразд?“
Аліса не встигла відповісти — зв’язок урвався.
Поки вони розмовляли, сер Генрі вже встиг вийти. Звичайно, не до вітальні, де зараз були Маріка з Кейтом, а в коридор. Аліса ще трохи затрималася, щоб переглянути вміст кристалу і переконатися, що перестала його записувати після Марічиних слів „а ти, Кейте, ще трохи затримаєшся — маю до тебе одну розмову“. Після цього подалася до розташованих поверхом вище королівських покоїв — там на неї мали чекати Стен, Флавіан і Стоїчков.
Як виявилося, чекали тільки перші двоє. А Стоїчков, отримавши від сотника Котятка скриньку з Ключами, мабуть, поквапився до Зали Дванадцяти, щоб продемонструвати пристрої Послідовників іншим членам Ради.
Коли Аліса ввійшла, Стен за звичкою зміряв ласим поглядом її струнку постать, яку напрочуд вдало підкреслювала темно-синя сукня довжиною до колін. З поваги до місцевих звичаїв Аліса вирішила відмовитися від таких любих їй штанів, але й не збиралася цілком переходити на тутешнє вбрання — хай навіть дуже гарне та розкішне.