Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді
- Автор: Ялом Ирвин
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2018
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді». Краткое содержание книги:
Затишний кабінет. Навпроти вас на м’якій та зручній кушетці сидить він — психотерапевт, той, хто вислухає історію ваших страждань, допоможе… Йому ви готові повністю довіритися. А як щодо нього? Чи так само ваш лікар відвертий з вами?
За допомогою історії Ернеста Леша, досвідченого фахівця, автор відкриває перед читачем загадковий і не завжди привабливий зворотний бік психотерапії. Які таємниці минулого приховує Ернест, про що він думає під час чергового сеансу, дивлячись на свого пацієнта? І, зрештою, хто такий терапевт: бог чи людина зі своїми хибами та слабкостями? Перед вами – психотерапія без прикрас.
— Б’юся об заклад, твої фантазії разом із її фантазіями вже злилися у вологому менуеті в оцій-от «країні фантазій». Ернесте, скажи правду і заспокой мене. Більше нічого? А коли ви сидите поряд на кушетці? Може, траплявся «невинний поцілунок»?
Раптом Ернест згадав, як гладив ніжне волоссі Каролін, коли вона сиділа, притулившись до нього. Але він знав, що Пол цього не зрозуміє і знову зведе все до вульгарності.
— Ні, це все. Жодних інших контактів, Поле, повір мені. Психотерапія, яку я проводжу з цією жінкою, ефективна. Я все контролюю.
— Якби я справді в це вірив, то й не розпитував би. У цій жінці є дещо… і я ніяк не можу зрозуміти… Вона щоразу приходить на сеанс і починає своє «полювання» — попри те, що ти чітко окреслив межі. Чи принаймні так гадаєш. Звісно, ти просто красунчик, жодного сумніву. Чи хтось здатен встояти перед твоєю апетитною дупкою? Але йдеться про інше: я переконаний, що ти несвідомо її спонукаєш… хочеш пораду, Ернесте? Раджу тобі припинити це. І то негайно! Порадь їй звернутися до жінки-психотерапевта. А ще припини свій експеримент із «самовикриття»! Або «відкривайся» пацієнтам-чоловікам, принаймні поки що!
Поклавши слухавку, Ернест почав ходити кабінетом. Він завжди був відвертим із Полом, але цього разу фактично збрехав йому, через що почувався самотнім. Щоб відволіктися від гнітючих думок, він почав переглядати пошту. Щоб поновити страхування від випадків зловживання службовим становищем, Ернест мав заповнити анкету, в якій було чимало запитань з приводу його стосунків із пацієнтами, сформульованих неабияк чітко. Чи торкався він пацієнтів? Якщо так, то в який спосіб? І жінок, і чоловіків? Як довго це тривало? Якої частини тіла пацієнта він торкався? Чи він коли-небудь торкався таких частин тіла, як груди, сідниці, чи інших інтимних місць? Ернестові страшенно кортіло пошматувати той аркуш, однак він не наважувався. Настали часи судових позовів, тож працювати без подібної страховки не ризикував жоден психотерапевт. Ернест знову взяв анкету і ствердно відповів на запитання «Чи торкалися ви пацієнтів?» А на запитання «У який спосіб?» відповів: «Виключно рукостискання». Решта запитань отримали заперечні відповіді.
Відтак він розкрив карту Каролін, аби підготуватися до сеансу. Однак подумки повсякчас повертався до розмови з Полом. «Порадити Каролін звернутися до жінки-психотерапевта? Вона на це не пристане. Припинити експеримент? Навіщо? Він триває; цей процес так просто не спиниш. Відмовитися від відвертості з пацієнтами? Ніколи! Правда привела мене сюди, вона ж мене звідси й виведе!»
Розділ 20
У п’ятницю ввечері, перш ніж замкнути свій офіс, Маршал кинув оком на речі, які він так обожнював. Усе було на своєму місці: у полірованій шафці з рожевого дерева виблискували келихи для шері з вигнутими ніжками, скляні скульптури та «Золоте кільце часу». Утім, ніщо не могло покращити його похмурий настрій чи допомогти позбутися клубка, що стояв у горлі.
Зачинивши двері, він на мить зупинився й спробував проаналізувати тривогу, що його охопила. Звісно, він нервувався не тільки через майбутню зустріч із Шеллі в «Avocado Joe’s» за три години — хоч, бачить Бог, він таки добряче нею переймався. Ні, йшлося про зовсім інше — джерелом його тривоги була Адріана. На початку тижня вона знову не прийшла на сеанс і не зателефонувала, щоб попередити про це. Маршал геть розгубився. Щось тут не те: добре вихована жінка такого соціального статусу просто не може так поводитися. Він виплатив собі ще двісті доларів із тих грошей, що їх залишив Пітер, — і цього разу зробив це без жодних вагань. А тоді зателефонував Адріані й залишив прохання якомога швидше з ним зв’язатися.
Можливо, він припустився помилки, погодившись працювати з нею, хай навіть недовго. Імовірно, вона значно більше переймалася шлюбними питаннями, не озвучуючи свої тривоги Пітеру, їй було незручно обговорювати їх із Маршалом. Зрештою він був колишнім психотерапевтом Пітера, той йому платив, і тепер вони разом інвестували у спільний проект. Утім, що частіше Маршал про це думав, то дужче переконувався, що він таки припустився помилки. Він нагадав собі, що в цьому й полягала проблема порушення певних меж: коли йдеш слизьким схилом, кожний наступний крок стає дедалі небезпечнішим.
Минуло три дні — і жодної реакції з боку Адріани на його дзвінок. Зазвичай Маршал більше не телефонував пацієнтам, але цього разу він відімкнув двері, повернувся до офісу та знову набрав її номер. А тоді почув, що лінія не обслуговується! Телефонна компанія не надавала жодної додаткової інформації з цього приводу.