Аналітична історія України

П. Р. Маґочі пише про від 22 до 28 тисяч солдат зі шведського боку, та про десь 40 тисяч у Пєтра I, разом із козаками–зрадниками. Враховуючи якість військ, – співвідношення аж ніяк не катастрофічне. Iван Виговський під Конотопом розбив московитів з меншими силами; щоправда, з ним були татари. Козаки–зрадники, то зрадники, та про таку потолоч і писати не варто, але – де ж були на той час козаки Мазепи? – чому вони ніяк не відзначились під Полтавою?

Чи, хіба ота звичка (жива і досі) – пнутися все пересидіти водночас виглядаючи тим часом, від кого можна більше хапнути? Тоді можна сказати, що вона підвела Україну принаймні на триста років уперед.

Пишуть, що приблизно в цей самий час десь там тинявся й Кость Гордієнко, якого не запідозрити в любовi до Москви, та ніби аж із 15 тисячами запорожців. То, що ж вони на той час поробляли? Адже, ті 15 тисяч кінних запорожців були в силах, як не вирубати впінь усі 40 тисяч піших московських грабіжників, то принаймні розігнати.

Бо ж отой Пєтр I військовим генієм ніяк не був, як би там не розливався солов’єм Пушкін із його “лєгкостью в мислях нєобикновєнной”. Поґотів не був ним і колишнiй крадій з московського базару, а нині “свєтлєйшій князь” – Сашка Мєншіков.

Уявiмо собі на мить неможливе, не до уяви: що от весь український нарід одночасно повстав, – куди би поділася ота армія дрібного базарного крадійка Мєншікова, новоявленого московського військового генія? – та тут і жодного шведа не було би потрібно. Але…

Не повірили добрі українські люди шведському королеві, не повірили гетьману Мазепі, – повірили брехні завідомих покидьків, “непримиримих ворогів усіх народів світу”. Що ж, все й отримали, на що розраховували.

Отже… що тут сказати? – виходу, як бачимо, – не було. Бо, з трьох сусідніх країн, – одна панська, друга басурманська. Та лише третя, хоч і з найгірших у світі, та зате своя, православна, єдиновірна.

А проста думка про те, щоб спираючись на допомогу далеких шведів, що так вчасно прийшли – ніби з неба упали, – відбитись і від нахабних єдиновірців та зажити окремо, у своїй хаті своєю правдою, – так і не влізла у козацькі голови; мабуть, що за своїми масштабами.