Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Він добре усвідомлював, що як гетьман України є історичною особою, та просто не міг залишитись на боці Пєтра. Визнав за краще полишити по собі добру пам’ять у цивілізовній Європі та стати “зрадником” в очах дикунської Москви, – ніж навпаки.
Тому, саме цей вибір він зробив би за будь–яких обставин. Поґотів – старою людиною, за пару років до смерті, наближення якої вже відчував.
Чи не найбільш характерною рисою двадцятирічного гетьманування Iвана Мазепи стало, мабуть, систематичне використання українського козацтва – як “пушєчного мяса”. Ми вживаємо тут цей суто російський термін, работорговий, як і ота “жівая сіла”, – який в нормальних країнах не сприймається і не розуміється, як адекватний ситуації. Бо саме так і використовували їх нові покровителі. Для потреб російської агресії по всіх кутках світу.
Можна тут заперечити, що так само діяли поляки, але не можна водночас не помітити, що у них козаки завжди воювали за призначенням, у польових боях, як кіннота. Їх ніколи не кидали навіть на облогу фортець. Вони не знали та від них не вимагали строєвих вправ, а на полі бою вони поводили себе нічим оті гуни або монголи, – погоджено, та кожен знав, що він має робити. За будь–яких обставин.
До спільних дій поляків та українців примушувала й геополітика, необхідність спільного протистояння Криму та Туреччині. Вершиною цієї спільності та символом спільних інтересів, – і став Хотин 1621. Тепер все було інше; та ще й – нестосовне.
В коротких словах: Україна, що досі оберталася в колі рівних їй за культурою країн, – Литви, Польщі, Криму або Туреччини, тепер уперше зіткнулась з чимось якісно іншим. Ба, навіть із домінацією цього іншого над собою. Культурою (якщо це взагалі можна називати культурою) непорівняно нижчою від будь–яких культур країн світу. Культурою, де все, що чогось вартувало – було займане, украдене або награбоване в інших.
Чим була ця країна – віднині – власник України з її власної згоди (єдиновірці!), чим була її культура, ми вичерпно довідаємося нижче, зі спеціального розділу, а тут зазначимо лише суто загарбницький характер усього, що породжувала ця країна, та що – в свою чергу, породжувало її. В цій країні власність, як виник чесної праці одвічно не існувала, існував лише пограбунок інших.
Саме таку власність і набували собі московити у порабленій ними Україні. А шведи? – що ж, шведи… То люди порядні.
Зазначимо, що лише Костомаров щось там цідить крізь зуби про якісь шведські реквізиції. Всі іншi автори в один голос свідчать, що шведи в Україні, все, що їм було потрібне, – купували за повноцінні гроші (золото).
Звернімося тепер на час до історичного джерела, яке підтвердить нам чимало прикрих історичних істин епохи. Це так звана “Iсторія русів” приписувана відомому Георгієві Кониському, архієпископу Білої Русі, вперше надрукована в Москві 1846. Але написана, схоже, значно ранiше. Автор розпочинає свій твір словами:
Народ Слов’янський, що походить од племені Афета, Ноєвого сина, названий Слов’янами за родоначальником і князем своїм Славеном, нащадком Росса Князя, внука Афетового.