Людина без властивостей. Том III
- Автор: Музиль Роберт
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-16-1
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Людина без властивостей. Том III». Краткое содержание книги:
— У нашому колі є ж бо й кілька жінок, які дуже упадають біля тебе.
Що тут діялося? Ульріх сказав:
— По суті, це протест супроти світу. І ще він додав:
— Ти знаєш Вальтера. Ми давно вже не любимо один одного. Та хоч я й злюся на нього і знаю, що і я його дратую, але в мене все ж таки нерідко, тільки-но побачу його, зринає тепле відчуття, так ніби у нас із ним цілковита злагода, хоч насправді це зовсім не так. Знаєш, ми багато чого в житті розуміємо, хоча з ним і не згодні, й тому погоджуватися з ким-небудь заздалегідь, ще доти, як ти його зрозумів, — це така сама казково чарівна нісенітниця, як те, що навесні вода зусібіч стікає в долину!
І Ульріх відчув: «Тепер це так!» І подумав: «Як тільки мені пощастить геть позбутися егоцентризму, егоїзму, найменшого відразливо-байдужого почуття до Аґати, тоді вона витягне з мене властивості, як магнітна гора цвяхи із судна! У своїй моралі я розпадуся на атоми, повернуся до первісного стану, в якому не буду ні собою, ні нею! Може, в цьому й полягає найвище щастя?!»
Але сказав він лише:
— Так смішно спостерігати за тобою! Аґата густо зашарілася й відповіла:
— Чому це «смішно»?
— Ох, та не знаю, — сказав Ульріх. — Іноді ти мене соромишся. Але потім згадуєш, що я ж бо — «лише твій брат». А іншим разом, навпаки, не соромишся, коли я застаю тебе за обставин, які дуже зацікавили б чужого чоловіка. Але потім тобі раптом все ж таки спадає на думку, що це — не для моїх очей, і ти кажеш мені відвернутися.
— Але чому це смішно? — допитувалась Аґата.
— Мабуть, це просто щастя — стежити за ким-небудь поглядом, не знаючи навіщо, — промовив Ульріх. — Це нагадує прив’язаність дитини до своїх речей. Без розумової безпорадности дитини.
— Може, тобі просто смішно грати у брата й сестру, — відповіла Аґата, — тому що грати в чоловіка й жінку ти вже ситий донесхочу?!
— Може, й так, — мовив Ульріх, стежачи за нею. — Спочатку кохання — це просто прагнення наблизитись, інстинкт схопити. Його розклали на два полюси — чоловічий і жіночий, і між ними виникли божевільні напруги, перешкоди, конвульсії й переродження. Сьогодні ми ситі цією роздутою ідеологією, що вже мало не така сама смішна, як гастрософія. Я певен, Аґато: більшість людей були б вельми задоволені, якби пощастило розірвати цей зв’язок між дрібним подразненням шкіри й усією особистістю! І рано чи пізно настане ера простої сексуальної товариськости, коли хлопчик і дівчинка з одностайним нерозумінням дивитимуться на купу старих, зламаних заводних пружин, які колись були чоловіком і жінкою!
— Але якби я лишень спробувала сказати тобі, що ми з Гаґауером були піонерами цієї ери, ти на мене знов образився б! — відповіла Аґата з усмішкою, терпкою, як добре, непідсолоджене вино.
— Я вже ні на що не ображаюся, — промовив Ульріх. І всміхнувся. — Воїн скинув із себе лати! Уперше від давніх часів він відчуває на шкірі не куте залізо, а подих природи, й бачить, як тіло в нього стає таким стомленим і ніжним, що його можуть підхопити й понести птахи! — переконливо додав він.
І, так само всміхаючись, просто забувши стулити вуста, звів очі на сестру, що сиділа на краю столу й погойдувала ногою в чорній шовковій панчосі; крім сорочки, на ній були тільки коротенькі штанці. Але ці враження немовби відокремилися від її призначення й поставали картинно-самостійними. «Вона — мій товариш, а переді мною чарівно грає роль жінки, — подумав Ульріх. — Як же це ускладнює реальність — те, що вона — справді жінка!»
А сестра спитала:
— А кохання справді немає?
— Є! — відповів Ульріх. — Але у виняткових випадках. Треба бачити різницю. По-перше, є фізичні відчування, які належать до категорії шкірних подразнень; їх і без моральних аксесуарів, навіть без будь-якого почуття можна викликати як чисте задоволення. По-друге, зазвичай є, крім того, душевні переживання, що, певна річ, дуже глибоко пов’язані з фізичними відчуваннями, проте лиш такою мірою, що в усіх людей вони з незначними відхиленнями однакові. Ці головні й неминуче однакові моменти кохання я все ж таки зарахував би скоріше до сфери фізично-механічної, ніж до душевної. Та є в коханні, зрештою, і суто душевні відчування, тільки вони зовсім не конче причетні до решти двох його боків. Можна любити Бога, можна любити світ; а втім, лише Бога чи світ узагалі й можна, мабуть, любити. Принаймні не конче любити яку-небудь людину. Та коли вже її любиш, то фізичний бік притягує до себе цілий світ, внаслідок чого він постає перед тобою немовби навиворіт.