Людина без властивостей. Том III

 — Таке враження, неначе вранці я прокинувся, а навколо мене раптом виросли мури жіночого пансіону й з усіх боків відгородили мене від світу! — заявив він.

 — І це лякає? — спитала Аґата.

 — Не знаю, — відповів Ульріх.

Потім він назвав сестру плотолюбною рослиною, а себе — нещасною комахою, що заповзла до її осяйної чашечки.

 — Ти зімкнула її навколо мене, — промовив він, — і ось я сиджу серед барв, ароматів та блиску й, ставши вже, всупереч своїй природі, частиною тебе, чекаю на самчиків, яких ми привабимо!

На душі в нього ставало справді досить дивно, коли він бачив, яке враження сестра справляє на чоловіків, — він, хто саме тим і клопотався, щоб «знайти їй чоловіка». Він Аґату не ревнував, ні, та й хто він був такий, щоб її ревнувати?! Її щастя було йому важливіше, ніж власне, і він бажав, щоб якомога скоріше знайшовся гідний чоловік і вивів сестру з того перехідного стану, в якому вона опинилася після розриву з Гаґауером. А проте коли він бачив її серед гурту чоловіків, що упадали коло неї, чи коли на вулиці який-небудь чоловік, приваблений її вродою, зазирав їй в обличчя, не зважаючи на її супутника, Ульріх не знав тоді, що з ним діється. У такі хвилини в нього (позаяк на звичайну реакцію — чоловічі ревнощі — він права не мав) також часто прокидалося відчуття, ніби довкола змикається світ, до якого він ще не ступив. Про чоловічі дивацтва й примхи він знав із власного досвіду так само добре, як і про обережніший жіночий флірт, і страждав, коли бачив, що суб’єктом і об’єктом усього цього стає й Аґата; йому здавалося, ніби він спостерігає женихання коней чи мишей; форкання й іржання, згорнені в трубочку й розтягнені губи, все, за допомогою чого незнайомі люди самовдоволено й так, щоб задоволеним лишився й ще хтось, відрекомендовуються одне одному, було йому огидне, — йому, хто на все це дивився без співчуття, як на важкий дурман, що підіймається з людського нутра. І хоч він усе ж таки й прирівнював себе до сестри, бо це відповідало його глибокій внутрішній потребі, однак іноді, вже згодом, збентежений такою своєю терплячістю, відчував мало не сором, що його зазнає нормальна людина, коли з нею під яким-небудь приводом зближується ненормальна. Коли Ульріх зізнався в цьому Аґаті, та засміялася й відповіла: