Вовки Кальї. Темна вежа V

— Якраз це мені й не подобається, — буркнув Айзенгарт.

— Помовч хвилинку, — цитьнула на нього Марґарет. — Коли ти хочеш нас зібрати?

Роланд подумки порахував. Лишилося двадцять чотири дні, можливо, вже двадцять три, а ще багато чого треба було побачити. А ще була річ, схована у церкві Старого, з нею теж слід було розібратися. І старий манні, Хенчик…

Втім, він знав, що зрештою той день настане і події розігруватимуться блискавично. Так було завжди. П'ять хвилин, щонайбільше десять, і все скінчено, добре це чи погано.

Фокус був у тому, щоб підготуватися до цих кількох хвилин якнайкраще.

— За десять днів, — відповів він. — Увечері. Ми влаштуємо для вас чотирьох змагання.

— Гаразд, — кивнула вона. — Це ми можемо. Але, Роланде… я не кину жодної тарілки, пальцем не поворухну, якщо мій чоловік буде проти.

— Розумію, — не став сперечатися Роланд, наперед знаючи, що вона чинитиме так, як він скаже. Коли настане час, вони всі так чинитимуть.

У кабінеті було маленьке віконце, брудне й заросле павутиною, але крізь його шибки можна було побачити, як марширує подвір'ям Енді. У сутінках, що поволі густішали, його електричні очі спалахували й згасали. Він бурмотів під носа якусь пісеньку.

— Едді каже, що роботи запрограмовані на виконання певних завдань, — сказав Роланд. — Енді виконує ваші накази?

— Переважно так, — відповів Айзенгарт. — Але не завше. До того ж він не завжди вештається поряд.

— Не віриться, що його зробили для чогось іншого, крім як співати дурні пісеньки й розповідати гороскопи, — задумливо промовив Роланд.

— Можливо, Древні дали йому якісь хобі для забави, — висловила припущення Марґарет Айзенгарт, — і тепер, коли його основні завдання вже не потрібні, втратили сенс, ці захоплення стали для нього головними.

— Ви думаєте, його зробили Древні?

— А хто ж іще? — звів брови Воун Айзенгарт. Енді вже пішов, і заднє подвір'я спустіло.

— Еге ж, хто ще, — задумливо протягнув Роланд. — Кому б ще вистачило кебети й інструментів? Але Древні зникли з лиця землі за дві тисячі років до того, як Вовки почали набігати на Калью. Дві тисячі або навіть більше. Тож хотілося б знати, хто чи що запрограмувало Енді на те, щоб він не міг про них говорити, лише повідомляти вам, коли вони прийдуть. І ще одне питання, не таке цікаве, та все одно нерозв'язане: чому він це говорить, якщо не може чи не хоче розповідати решту?

Айзенгарт і його дружина спантеличено перезирнулися. До них не дійшов сенс навіть першої частини того, що сказав Роланд. Стрільця це не здивувало, хіба що трохи розчарувало. Справді-бо, тут було багато очевидного. Тобто якщо клепки не бракує. Але Айзенгартів, Джефордсів і Оверголсерів з Кальї теж можна було зрозуміти: коли під загрозою життя твоїх дітей, думати якось важко.