Вовки Кальї. Темна вежа V
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #5
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0584-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:
— Іншого призначення в неї нема?
— Нема. Але тарілка має свистіти, бо це частина історії, правда ж?
Роланд кивнув. Авжеж, то була правда.
Сестри Орізи, розповіла Марґарет Айзенгарт, були гуртом жінок, які любили допомагати іншим…
— І пліткувати між собою, — добродушно пробурчав Айзенгарт.
— Еге ж, і це також, — погодилася вона.
Вони куховарили для похоронів і свят (саме Сестри влаштували вчорашній бенкет у Павільйоні). Часом вони гуртом шили білизну й ковдри після того, як котрась родина втрачала все своє майно в пожежі чи повені, коли раз на шість-вісім рокіі Девар-Тете Вайє виходила з берегів і затоплювала прилеглі малі угіддя. Сестри наводили лад у Павільйоні й замітали всередині міської Зали зібрань та впорядковували її зовні. Вони влаштовували танці для молодих людей і наглядали за ними. Їх часом наймали багатії («такі, як Тук», — сказала вона), щоб вони опікувалися весіллями, і такі гуляння завжди проходили чудово, вся Калья потім місяцями про них говорила. Поміж собою вони таки пліткували, ніде правди діти, вона не заперечувала. А ще грали в карти, очки й замки.
— І кидаєте тарілки, — додав Роланд.
— Еге ж. Але це лише задля забави. Полювання — чоловіча робота, вони добре дають раду із арбалетом. — Вона знову погладила чоловіка по плечі, трохи нервово, як здалося Роландові. А ще він подумав, що, якби чоловіки справді так добре давали раду з арбалетом, вона б не прийшла до них з цією гарненькою смертоносною штучкою, схованою під фартухом. Та й Айзенгарт би її не підохочував.
Роланд відкрив кисет з тютюном, витяг одну з Розалітиних кукурудзяних обгорток і кинув її на гострий край тарілки. За мить дві половинки квадратика обгортки, охайно розрізаного навпіл, плавно опустилися на ґанок. «Лише для забави», — подумав Роланд і подумки всміхнувся.
— Що це за метал? — запитав він. — Ти знаєш?
Вона легенько звела брови.
— Титан, як зве його Енді. Його беруть на старому заводі, далеко на півночі, в Кальї Сен-Хре. Там багато руїн. Сама я ніколи там не бувала, але чула розповіді. Це моторошне місце.
Роланд кивнув.
— А ці тарілки — як їх виготовляють? Їх робить Енді?
Вона похитала головою.
— Він не вміє чи не хоче, не знаю. Їх роблять жінки з Кальї Сен-Хре і розсилають по всіх довколишніх Кальях. Хоча я думаю, що далі Дівайна на півдні ця торгівля не йде.
— Їх роблять жінки, — задумливо повторив Роланд. — Жінки.
— Просто десь ще працює машина, яка їх відливає, та й по всьому, — сказав Айзенгарт, і Роланд звеселився, почувши нотки образи й самозахисту, які прозвучали в його тоні. — Кнопку натисли, і раз-два.
Марґарет тільки глянула на нього і по-жіночому всміхнулася, не промовивши ні слова. Нехай вона була не надто освіченою, але чудово володіла вмінням підтримувати шлюб.
— Тож Сестри є на півночі й на півдні вздовж усієї Дуги, — констатував Роланд. — І всі вони кидають тарілку.
— Еге ж, від Кальї Сен-Хре до Кальї Дівайн на півдні від нас. А як там далі на півдні чи на півночі, я не знаю. Ми любимо допомагати і побалакати. Раз у місяць ми кидаємо тарілки, на згадку про те, як Леді Оріза покінчила з Сірим Діком, але мало хто з нас у цьому вправний.
— А ти вправна, сей?
Вона мовчала, знову покусуючи губу в кутику рота.
— Покажи йому, — пробурчав Айзенгарт. — Покажи, та й по всьому.
Вони спустилися сходами, пропускаючи вперед дружину власника ранчо. Айзенгарт ішов слідом за нею, Роланд третім. Позаду відчинилися й хряснули двері кухні.
— Боги всемогутні, місус Айзенгарт кидатиме тарілку! — радісно закричав Бенні Слайтмен. — Джейку! Ти очам не повіриш!
— Скажи, хай зайдуть у дім, Воуне, — попросила Марґарет. — Не треба їм цього бачити.
— Хай дивляться, — відповів Айзенгарт. — Хлопцям не завадить побачити, якою вмілою може бути жінка.
— Роланде, хоч ти скажи. — Вона глянула на нього, зашарівшись від утіхи і від того ставши дуже гарною. Роланду здалося, що вона помолодшала щонайменше на десять років порівняно з тим, як виглядала, коли вийшла до них на ґанок, але йому було цікаво, чи не вплине цей її стан на здатність метати тарілку. Тому що напад із засідки був брутальною роботою, стрімкою й емоційною.
— Я згоден з твоїм чоловіком. Нехай зостануться.
— Та робіть уже, як хочете, — здалася вона.
Роланд побачив, що їй справді приємно мати глядачів. І його надія зміцніла. Дедалі вірогіднішим йому здавалося, що в цій гарненькій і не надто молодій уже ґаздині з її маленькими грудьми й посивілим волоссям билося серце мисливця. Звісно, не стрільця, але на тому етапі його б влаштували кілька мисливців — кілька убивць, — і байдуже, ким вони будуть, чоловіками чи жінками.