Вовки Кальї. Темна вежа V

Цю тарілку Детта й Мія впізнали б одразу: синя, з делікатним візерунком довкруж облямівки. Особлива тарілка. За мить і Роланд розгледів той візерунок — молода оріза, сіянець рису. Коли сей Айзенгарт постукала кісточками пальців об тарілку, та характерно задзвеніла на високих нотах. На вигляд тарілка скидалася на порцеляну, але порцеляновою не була. Зі скла? Якогось особливого скла? З шанобливим виразом людини, яка знається на зброї й поважає її, він простягнув до тарілки руку. Жінка вагалася, закусивши кутик губи. Роланд сягнув у кобуру, яку знову начепив ще до обіду на задньому дворі церкви, й витяг револьвера. Простягнув його їй руків'ям уперед.

— Ні, — довгим зітханням випустила вона з себе це слово. — Не треба залишати в заставу свого револьвера, Роланде. Якщо вже Воун приймає тебе в своєму домі, то свою Орізу я тобі довірити можу. Але бери обережно, бо ще одного пальця втратиш, а я бачу, що ти не можеш собі цього дозволити. І так уже двох бракує на правій руці.

Єдиного погляду на синю тарілку, Орізу сей Айзенгарт, було цілком достатньо, щоб збагнути, яка мудра насправді ця порада. В душі у Роланда зажевріла яскрава іскра надії й передчуття. Багато років уже минуло, відколи йому траплялася на очі якась нова й варта уваги зброя. Але такої він не бачив ще ніколи.

Тарілка була не скляна, а металева, з якогось легкого міцного сплаву. Завбільшки зі звичайну обідню тарілку, фут із чимось у діаметрі. Облямівка на три чверті була вбивчо гострою, як бритва.

— Шукати місце, де братися, не треба, навіть якщо дуже поспішаєш — не помилишся, — пояснила Марґарет. — Бо, не знаю, чи ти помітив….

— Так, — тоном безмежного захвату мовив Роланд. Два рисових стебла переплелися, утворивши літеру Великої Мови — Zn, що, взята окремо, означала «зі» (вічність) і «зараз». У місці, де стебла перетиналися (лише гостре око могло вирізнити його на тарілці), край був не лише тупим, але й товщим. Зручним для того, щоб узятися за нього рукою.

Роланд перевернув тарілку. Знизу, посередині, стирчав якийсь маленький металевий виступ. Джейк міг би подумати, що це пластмасова гострилка для олівців, яку він носив з собою до школи, коли ще був першачком. Роландові ж, який ніколи в житті не бачив гострилки для олівців, це нагадувало покинуту оболонку яйця якоїсь комахи.

— Коли тарілка летить, ця штукенція зчиняє свист, — охоче пояснила вона, помітивши щире Роландове захоплення. Жінка порожевіла від утіхи, очі заблищали. Роланд уже не раз чув цей піднесений тон роз'яснювання, але вже давно йому не випадала нагода його послухати.