Марш Радецького та інші романи
- Автор: Рот Йозеф
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-063-3
- Переводчик: Євгенія Горева
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Марш Радецького та інші романи». Краткое содержание книги:
Лейтенант Тротта підійшов до повішених. Він подивився на їхні роздуті обличчя, і йому здалося, що в цих трьох людях він упізнав своїх солдатів. То були обличчя народу, з яким він щодня провадив військові навчання. Чорна, розчепірена борода священика нагадала йому Онуфрієву. Така вона була в останню їхню зустріч. І хто знає — може, Онуфрій доводився братом цьому повішеному священикові. Лейтенант Тротта роззирнувся. Прислухався. Не чутно було жодного людського звуку. На дзвіниці метушилися кажани. На покинутих подвір’ях валували покинуті собаки. Лейтенант витяг шаблю і один по одному поперетинав зашморги. Потім на плечах переносив мертвих на цвинтар. Своєю блискучою шаблею він доти копав землю на проході між могилами, аж доки йому здалося, що яма вмістить трьох. Він поклав їх туди, шаблею та піхвами нагорнув землі й добре втрамбував ногами. Лейтенант перехрестився. Він жодного разу не перехрестився від часу останньої меси в моравській Білій Церкві. Лейтенант хотів був прочитати «Отче наш», але тільки ворушив губами, неспроможний вимовити ані звуку. Кричала якась нічна пташка. Метушилися кажани. Вили собаки.
Наступного дня, ще до схід сонця військо рушило далі. Сріблясті тумани осіннього ранку оповили цілий світ. Та незабаром зійшло сонце, пекуче, як серед літа. Воякам почала дошкуляти спрага. Вони саме переходили пустельну, піскувату місцевість. Подеколи їм вчувалося, ніби десь шумить вода. Декотрі солдати кидалися в той бік, де нібито вона шуміла, і відразу ж верталися. Ні струмочка, ні ставка, ані криниці. Вони перейшли кілька сіл, але криниці там були понабивані трупами вбитих і страчених. Подекуди трупи перевисали через дерев’яні цямрини криниць. Солдати в ті криниці вже й не заглядали. Верталися від них і йшли далі.
Спрага допікала все дужче. Настав полудень. Вони почули постріли й припали до землі. Ворог, мабуть, уже випередив їх. Вони поплазували далі, тулячись до землі. Невдовзі дорога почала ширшати. Сяйнули вікна якоїсь маленької станції. Тут починалася колія. Батальйон бігом дістався станції, тут було безпечніше; ще кілометр-два, і вони з обох боків будуть захищені залізничним насипом. Ворог, — можливо, якась нестримна козача сотня, — перебував на одному з ними рівні по той бік насипу. Мовчазні й понурі, крокували вони вперед. Раптом хтось вигукнув:
— Вода!
І наступної ж миті всі вже побачили на схилі насипу біля сторожки криницю.
— Ані руш! — скомандував майор Цоґлауер.
— Ані руш! — повторили за ним офіцери.
Але знеможених від спраги солдатів годі було стримати. Спершу поодинці, а далі гуртками кинулися вони схилом угору. Заляскали постріли, і чимало солдатів попадало. Ворожі кіннотники з того боку насипу стріляли в змучених спрагою людей, проте дедалі більше їх бігло до смертоносної криниці. І коли другий рій другої чоти дійшов до неї, на зеленому схилі насипу лежало вже з десяток трупів.
— Рій, стій! — скомандував лейтенант Тротта. Він відступив набік і сказав: — Я принесу вам води! Ніхто ані руш! Чекати тут! Відра сюди!
У кулеметників йому добули двоє брезентових відер. Він узяв їх в обидві руки й почав вибиратися схилом угору до криниці. Кулі свистіли круг нього, падали в нього під ногами, пролітали біля вух і над головою. Він схилився над криницею. По той бік насипу угледів дві шереги козаків, що цілилися з рушниць. Він не відчував страху. Йому не бралося голови, що в нього можуть влучити, як в інших. Він уже чув постріли, які ще не гримнули, і водночас почув перші барабанні звуки маршу Радецького. Він стояв на балконі батькової оселі. Внизу грав військовий оркестр. Ось Нехвал підняв чорну ебенову диригентську паличку зі срібною головкою. Ось Тротта спустив у криницю вже друге відро. Ось ударили дзвінкі тарілки. Ось він витяг відро з криниці. З повним по вінця відром у кожній руці, під зливою куль, він саме підняв ліву ногу, збираючись спускатися схилом. Ось уже він ступнув два кроки. Ось уже лише голова його видніє над краєм насипу.