Марш Радецького та інші романи
- Автор: Рот Йозеф
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-063-3
- Переводчик: Євгенія Горева
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Марш Радецького та інші романи». Краткое содержание книги:
Ось куля влучила йому в череп. Він ступнув ще крок і впав. Повні відра гойднулися, перекинулись, і вода полилася на нього. Тепла кров із його голови побігла на холодну землю схилу. Внизу селяни-українці з його рою вигукнули хором:
— Слава Ісусу Христу!
«Навіки слава! Амінь!» — хотілося йому відповісти. То були єдині українські слова, які він умів сказати. Але губи його більше не ворушилися. Рот так і лишився розтулений. Білі зуби наставилися в синє осіннє небо. Язик став поволі синіти. Він відчув, як холоне його тіло. І помер.
Такий був кінець лейтенанта Карла Йозефа, барона фон Тротти. Такий простий і непридатний для відображення в читанках для цісарсько-королівських народних і середніх шкіл Австрії був цей кінець — кінець онука героя Сольферіно. Лейтенант Тротта загинув не зі зброєю, а з двома відрами води в руках. Майор Цоґлауер написав окружному начальникові. Старий Тротта перечитав листа кілька разів і опустив руки. Лист випав і полетів додолу на червоний килим. Пан фон Тротта не скинув пенсне. Голова його тіпалася, і хистке пенсне з овальними скельцями тріпотіло на переніссі в старого, мов скляний метелик. Дві важкі прозорі сльозини одночасно викотилися з обох очей пана фон Тротти, заслали туманом скельця пенсне й скотилися далі, на бакенбарди. Тіло пана фон Тротти лишалося непорушне, тільки голова відхитувалась то назад, то вперед, то вліво, то вправо, та весь час тремтіли скляні крильцята окулярів. З годину чи більше просидів так за письмовим столом окружний начальник. Тоді підвівся і своєю звичною ходою пішов до помешкання. Він дістав із шафи чорне вбрання, чорну краватку й дві чорні крепові стрічки, що їх по смерті свого батька носив на капелюсі й на рукаві. Він одягнувся, не глянувши в дзеркало. Голова його все тіпалася. Щоправда, він силкувався устійнити неспокійного черепа. Але що більших докладав зусиль, то дужче голова трусилася. Пенсне й досі сиділо на переніссі й дрижало. Урешті окружний начальник облишив своє намагання. В чорному вбранні, з чорною жалобною стрічкою на рукаві пішов він до кімнати панни Гіршвіц, став на порозі й сказав:
— Мій син помер, шановна!
Потім швидко зачинив двері, подався до службового приміщення й, переходячи від канцелярії до канцелярії, просував у кожні двері хистку голову й сповіщав усіх:
— Мій син помер, пане Той і Той! Мій син помер, пане Той і Той!
Потім він узяв капелюха й ціпка і вийшов з будинку. Всі люди віталися до нього й здивовано поглядали на його тремтячу голову. Окружний начальник зупиняв то того, то іншого й казав:
— Мій син помер!
І, не чекаючи висловлень співчуття приголомшених людей, ішов далі. Він ішов до доктора Сковронека. Доктор Сковронек, в уніформі обер-лейтенанта медичної служби, до півдня перебував у гарнізонному шпиталі, а після полудня — в кав’ярні. Коли окружний начальник зайшов туди, доктор підвівся, побачив тремтячу голову старого, чорну стрічку на його рукаві й усе зрозумів. Він узяв окружного начальника за руку і все поглядав на його тремтячу голову й тріпотливе пенсне.
— Мій син помер! — вимовив пан фон Тротта.
Сковронек довго, цілих кілька хвилин, не випускав руки приятеля. Так вони обидва й стояли, рука в руці. Аж ось окружний начальник сів. Сковронек переставив шахівницю на інший стіл. Коли підійшов кельнер, окружний начальник сказав йому:
— Мій син помер, пане кельнере!
І той низько вклонився й приніс келишок коньяку.
— Ще один! — звелів окружний начальник.
Аж тепер він скинув пенсне. Він згадав, що повідомлення про синову смерть лишилося на килимі в канцелярії окружного управління, підвівся і рушив назад. За ним ішов доктор Сковронек.
Пан фон Тротта, здавалося, не помічав його. Проте він зовсім не здивувався, коли Сковронек, не постукавши, відчинив двері канцелярії, зайшов і став біля дверей.
— Ось лист, — сказав окружний начальник.
Тієї ночі й багатьох наступних пан фон Тротта не спав. Голова його тіпалась і хиталася й на подушці. Часом син увижався окружному начальникові. Лейтенант Тротта стояв перед батьком з повним води офіцерським кашкетом і казав:
— Пий, тату, ти ж так хочеш пити!
Це часто снилося йому уві сні, і дедалі частіше. Помалу окружному начальникові пощастило прикликати сина щоночі, а подеколи Карл Йозеф приходив до нього навіть по кілька разів на ніч. Отож пан фон Тротта почав тужно чекати ночі й сну, удень він робився нетерплячий. Коли ж надійшла весна й дні стали довші, окружний начальник почав уранці й вечорами затемнювати кімнату і в такий ото штучний спосіб подовжував свої ночі. Голова його так і не перестала тіпатися. І потроху й сам він, і довколишні звикли до того.