Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
— Дивіться на нього, — крикнув Уседа. — Негідник! Ледащо! Зараз ви побачите, як я з ним привітаюся.
Ребека почала заступатися за винуватця, і її брат, схоже, охолов від гніву, однак, коли Вічний Жид наблизився до нас, Уседа не міг стриматись, щоб не наговорити йому докорів незрозумілою для мене мовою. Потім наказав йому йти поряд з моїм конем і продовжувати далі історію своїх пригод від місця, де він її перервав.
Нещасний мандрівник нічого на це не відповів і почав так:
Я сказав вам, що в Єрусалимі утворилася секта іродіанів, яка твердила, що Ірод є Месією; а ще я обіцяв вам з’ясувати значення, яке євреї надають цьому слову. Тому скажу вам, що Месія давньоєврейською означає «умащений, помазаний єлеєм», «Христос» же є грецьким перекладом цього імені. Яків, пробудившись після знаменитого свого видіння, пролив єлей на камінь, на якому спочивала його голова, і назвав це місце Вефіль, тобто Дім Бога. Можете переконатися у Санхуніатона, що Уран винайшов вефілі, тобто ожилі камені. Тоді вірили, що Дух Божий входить в усе, що було освячене помазанням.
Почали помазувати царів, і Месія став синонімом царя. Коли Давид говорить про Месію, то має на увазі самого себе, в чому можна переконатися з його другого псалма. Однак, оскільки єврейське царство — розділене, пізніше захоплене чужими — стало іграшкою сусідніх держав, особливо ж коли народ був загнаний у полон, пророки щосили почали його втішати, кажучи, що настане день, коли з’явиться цар з роду Давидового. Він усмирить гординю Вавилону і з тріумфом виведе євреїв з неволі. Найпрекрасніші палаци легко поставали в пророцтвах, тому-то вони й не забарилися так забудувати майбутній Єрусалим, щоб він був гідний прийняти в своїх мурах могутнього царя, з храмом, який посідав би все, що тільки може підняти в очах народу шану до віри. Євреї, хоча й не надавали словам пророків великого значення, однак слухали їх із задоволенням. Та й, правду кажучи, неможливо вимагати, аби вони ревно цікавилися подіями, які щойно мали настати в часи праправнуків їхніх онуків.
Здається, за панування македонців пророків зовсім забули, тому в жодному з Маккавеїв не бачили Месії, хоча вони й звільнили країну від іноземного панування. І про жодного з їхніх нащадків, які носили звання царів, не говорили, що його передбачили пророки.
І зовсім інакше діялося за панування старого Ірода. Придворні цього монарха, вичерпавши за сорок років усі лестощі, які усолоджували йому життя, вмовили в нього нарешті, що він є Месією, якого заповідали пророки. Ірод, знеохочений до всього, за винятком найвищої влади, якої він з кожним днем прагнув усе більше, визнав це твердження єдиним способом переконатися, хто з підданих справді йому вірний.
Його приятелі утворили секту іродіанів, на чолі якої стояв шахрай Седекія, молодший брат моєї бабки. Ви розумієте, що ні мій дід, ні Деллій не думали вже про переселення до Єрусалиму. Вони наказали викувати невеличку шкатулку з бронзи й закрили в ній контракт продажу дому Гіллеля, а також його розписку на тридцять тисяч дариків разом із передаточним надписом Деллія на користь мого батька, Мардохея. Потім вони запечатали шкатулку й вирішили більше не думати про це, поки обставини не стануть до них сприятливішими.
Ірод помер, і Юдея стала жертвою найгірших міжусобиць. Тридцять проводирів різних партій наказали помазати себе й проголосити Месіями. Через кілька років Мардохей одружився з донькою одного з сусідів, і я, єдиний плід їхнього шлюбу, з’явився на світ в останній рік царювання Авґуста. Мій дід особисто хотів мене обрізати і з цією метою приготував чудовий бенкет, але звикнувши до самітності й знесилений віком, він внаслідок тих заходів захворів, і та хвороба протягом кількох тижнів звела його в могилу. Він віддав Богу душу в обіймах Деллія, доручивши йому, щоб він зберіг для нас бронзову шкатулку й не дозволив, аби мерзотник спокійно насолоджувався плодами свого безчинства. Моя мати, пологи якої пройшли не дуже добре, лише на кілька місяців пережила свого свекра.
У ті часи євреї мали звичай привласнювати грецькі чи перські імена. Мене назвали Агасфером. Саме під цим іменем я в 1603 році в Любеку дозволив пізнати себе Антоніо Колтерусу, в чому можна пересвідчитися з писань Дудулія; це саме ім’я я носив у 1710 році в Кембриджі, що підтверджують твори вченого Тензелія.
— Сеньйоре Агасфере, — сказав Веласкес, — про тебе згадують також у «Theatrum Europaeum».
— Можливо, — відповів Вічний Жид, — бо мене знають майже повсюди, відколи кабалісти придумали викликати мене з глибин Африки.