Рукопис, знайдений у Сараґосі

Я наздогнав обох жінок якраз, коли вони входили на сходи, і, показавши їм взірці, розповів про доручення, дане мені ревнивцем, додавши:

— Зараз, сеньйори, ви й справді увійдіть до костелу, я ж тим часом побіжу по гаданого коханця, який, як мені здається, є чоловіком однієї з вас. Як тільки він вас побачить, то не бажаючи, мабуть, аби ви знали, що він вас вистежував, піде собі, а ви тоді зможете піти, куди вам подобається.

Незнайомки послухалися моєї поради, я ж побіг до торгівця винами й розповів ревнивцю, що обидві жінки справді прийшли до костелу. Ми пішли з ним разом, і я показав йому дві оксамитні спідниці, схожі на взірці, які я тримав у руках.

Він наче ще сумнівався, але тут одна з жінок озирнулася й ніби неумисно підняла дещо заслону. І тут подружня радість розлилася по обличчю ревнивця, він невдовзі змішався з натовпом і вийшов з костелу. Я вибіг за ним на вулицю, він подякував мені й дав ще одну золоту монету. Совість не дозволяла мені прийняти її, але я не хотів зрадити себе, тож мусив сховати її в кишеню. Я провів його поглядом, потім пішов по тих жінок і провів їх до будинку кавалера. Гарніша з них хотіла мені дати золоту монету.

— Вибач, сеньйоро, — сказав я, — совість наказувала мені зрадити твого гаданого коханця, бо я розпізнав у ньому чоловіка, але негарно було б брати гроші від обох сторін.

Я повернувся до паперті святого Роха й показав дві золоті монети. Мої товариші аж скрикнули від здивування, їм часто давали подібні доручення, але ніхто їх так щедро не винагороджував. Я заніс золото до спільної каси; хлопці пішли за мною, бо хотіли натішитись здивуванням перекупки, яка й справді була вражена, побачивши стільки грошей одразу. Сказала, що не тільки дасть нам стільки каштанів, скільки ми самі схочемо, але ще й запасеться маленькими ковбасками й усім тим, що потрібно, аби напекти їх. Сподівання такого бенкету наповнило радістю нашу ватагу, я один не поділяв її і вирішив відшукати собі кращого кухаря. А тим часом ми наповнили кишені каштанами й повернулися на паперть святого Роха. Поївши, я загорнувся в плащ і заснув.

Наступного дня одна з тих жінок, з якими я вчора познайомився, підійшла до мене й вручила листа, попросивши, щоб я відніс його до кавалера. Я пішов і віддав листа його камердинеру. Незабаром мене ввели до кімнати. Зовнішність кавалера Толедо справила на мене приємне враження. Я легко зрозумів, чому він подобається жінкам. Це був молодик дуже привабливого вигляду. Йому не треба було усміхатися, бо веселість світилася в кожній рисочці його обличчя, при цьому була якась принадність у кожному його русі; можна було здогадуватись про пустотливість і несталість його поведінки, що, без сумніву, могло б зашкодити йому у жінок, якби кожна з них не буда переконана, що зможе угамувати найлегковажнішого мужчину.