Моральні листи до Луцілія

То що таке блаженне життя? Безтурботність і незворушний спокій. А цього можемо домогтися тільки завдяки високості духу та несхитній стійкості належного судження про всі речі. Як дійти до таких вершин? Прозрівши правду в усій її поставі; тримаючись в усіх своїх діях порядку, міри, пристойності, доброї, зичливої волі, що завжди прислухається до голосу розуму, ніколи від нього не відхиляється, волі, яка гідна водночас і любові, й подиву. Врешті, аби припис не став багатослівним, скажу: дух мудреця повинен бути таким, який личить також богові. Чого ще міг би собі зичити той, чиє надбання - все, що чесне? Бо коли найкращому нашому станові може прислужитися в якійсь мірі й щось інше, окрім чесного, то блаженне життя полягало б у чомусь такому, що несумісне з чесним життям. Хіба ж не ганьба, не глупота - з чогось нерозумного сплітати благо для розумного духу? Дехто, одначе, вважає, що найвище благо може бути побільшеним, бо, мовляв, воно неповне, коли йому протистоять різні випадкові речі. Навіть Антіпатр, один із провідних зачинателів тієї школи, сказав, що в дечому, хай і незначному, він визнає вплив зовнішніх обставин. Бачиш сам, що значить задовольнятися денним світлом лише з тією умовою, коли ще додатково присвічує якийсь вогник. Що важить якась там іскринка при тій повені сонячного сяйва? Якщо тобі не досить того, що чесне, то неминуче хочеш приточити до нього або спокій, що у греків має назву аосЬіевіа, або насолоду. Перше з них ще якось можна прийняти: нічим не обтяжений дух вільно озирає всесвіт, ніщо не відвертає його від споглядання природи. А от щодо другого - насолоди - то цей вид блага належить худобі. До розумного додаємо нерозумне, до чесного - безчесне. Такому життю прислуговуються й тілесні ласки. То чому ж вагаєшся сказати, що людина блаженна, коли догодила своєму смакові? І ти готовий зарахувати, не кажу вже до мужів, а просто до людей того, для кого найвище благо,- коли розкошує піднебіння, око, вухо? Хай такий відійде від гурту найближчих до богів істот! Хай поповнить безсловесні стада, щасливі їжею, що під ногами! Нерозумна ж частина душі знову ж таки складається з двох половин: одна - поривна, горда, непогамовна, підлегла пристрастям; друга - поступлива, млява, вся у владі насолод. Ту половину, яка не терпить вуздечки, та все-таки кращу і, без сумніву, сильнішу й достойнішу мужа, чомусь залишають без уваги, а необхідною для блаженного життя вважають іншу - безсилу й ницу - половину. Розумові звеліли, щоб саме їй прислуговував, а найвище благо найблагороднішої істоти зробили чимось низьким і безславним, до того ж потворно неодностайним - складеним із різних, анітрохи не відповідних один до одного членів, щось на подобу Сцілли, як описує її наш Вергілій: