Ежені Гранде. Селяни
- Автор: де Бальзак Оноре
- Серия: Вершини світового письменства #38
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: «Дніпро»
- Переводчик: Елеонора Ржевуцька
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ежені Гранде. Селяни». Краткое содержание книги:
Єдиним чужаком у цій величезній авонській родині був інженер мостів і шляхів; отже, наполегливо говорили, про заміну його паном Саркюсом, сином Саркюса-багатого, і все свідчило, що цей огріх у сітці скоро буде заштопано.
Ця грізна ліга, що монополізувала всі державні й приватні посади і висмоктувала край та прилипла до влади, наче риба-причепа під корабель, вислизала з загальної уваги; генерал де-Монкорне й підозри не мав про неї. Префектура була задоволена розквітом віль-о-фейського округу, про який у міністерстві внутрішніх справ говорили: «От зразкова супрефектура, все в ній іде, як по маслу! Ми були б щасливі, якби всі округи були схожі на неї!». Дух сімейності так вдало поєднувався з місцевим патріотизмом, що тут, як і в багатьох невеличких містах і навіть департаментських центрах, чиновник-чужак був би вимушений лишити округ у перший же рік.
Коли така деспотична буржуазна рідня обирає собі жертву, вона так спритно обплітає її і затикає їй рота, що та не наважується поскаржитися; вона буває зараз же закупорена клеєм і воском, наче слимак, що потрапив у вулик. Ця незрима й невловима тиранія спирається на могутні підстави: на бажання жити в своїй родині, оберігати свої володіння, на взаємну підтримку, а також на певну гарантію, яку має адміністрація, бачачи свого агента під очима його співгородян та близьких. Ось чому кумівство однаково розвинене як у вищих департаментських сферах, так і в маленьких провінційних містах. До чого ж усе це приводить? Місцеві й крайові інтереси беруть гору над загальнодержавними; паризькі централізаційні тенденції часто зводяться нанівець; справжнє становище речей перекручується, і провінція сміється з державної влади. Нарешті, після задоволення основних державних потреб, зрозуміло, що закони, замість того, щоб впливати на маси, самі зазнають їх впливу; населення пристосовує їх до себе замість того, щоб пристосовуватися до них.
Кожен, кому довелося подорожувати по півдню, по заходу Франції, по Ельзасу, не тільки на те, щоб ночувати по готелях, роздивлятися пам'ятники чи гарні краєвиди, повинен визнати справедливість цих спостережень. Прояви цього буржуазного кумівства мають сьогодні характер поодиноких випадків; але дух сучасного законодавства дуже схильний їх розмножити. Це панування дрібноти може привести до великих нещасть, як наочно доведуть деякі моменти драми, що відбулася в описуваний нами час в Егській долині.
Лад, зруйнований далеко нерозсудливіше, ніж звичайно думають, — лад монархії та лад імперії, усував ці зловживання існуванням окремих священних осіб, суспільними різницями і соціальними противагами, що дістали таку дурну назву привілеїв. Привілеїв не існує з того моменту, як усім і кожному дозволено дертися на щоглу за владою, як за призом. До того ж, чи не більше варті визнані, відомі привілеї, ніж ті привілеї, що захоплені зненацька, впроваджені з допомогою хитрощів, в обхід того духу законності, який є думка зробити загальним надбанням, привілеї, що продовжують роботу деспотизму біля самих підвалин і щаблем нижче, ніж колись? Чи не на те скинуто було знатних тиранів, відданих своїй країні, щоб замість них постворювати егоїстів-тиранчиків? Чи має влада тулитися по підвалах, замість того, щоб сяяти на своєму природному місці? Про це слід подумати. Дух провінції в тому вигляді, як ми його описали, захопить і палату.
Друг Монкорне, граф де-ля-Рош-Югон, був звільнений у відставку незадовго до останнього приїзду генерала. Відставка кинула цього державного діяча в ліберальну опозицію, де він скоро став одним з корифеїв лівої, яку, проте, швидко покинув заради посту посла. Його наступником, на щастя для генерала, став зять маркіза де-Труавіля, дядько графині, граф де-Кастеран. Префект зустрів Монкорне, як родич, і люб'язно просив його почувати себе в префектурі, як удома. Вислухавши скарги генерала, граф де-Кастеран на другий день запросив на сніданок єпископа, департаментського прокурора, жандармського полковника, радника Саркюса і дивізійного генерала.