Ежені Гранде. Селяни

Отже, церква, суд в обох своїх виглядах, — змінний і незмінний, — муніципалітет і адміністрація, всі чотири ноги влади, крокували за волею мера.

От як ця могутність підкріплювалася зверху й знизу у тій сфері, в якій вона діяла.

Департамент, до якого належав Віль-о-Фе, — один з тих, кількість народонаселення яких дає право обирати п'ятьох депутатів. Округ Віль-о-Фе, з моменту створення лівого центра в палаті, обрав своїм депутатом Леклерка, управителя винних складів, зятя Гобертена, що став членом правління Французького банку. Число виборців, яких посилала ця багата долина у вищу виборчу колегію, було досить значне, щоб забезпечити, хоч би шляхом мирної угоди, обрання відомого покровителя родини Мушонів, пана де-Ронкероля. Виборці Віль-о-Фе віддавали свою підтримку префектові під умовою відстоювання за маркізом де-Ронкеролем його депутатського звання. Ось чому до Гобертена, що перший придумав цю виборну комбінацію, дуже добре ставилися в префектурі, яку він визволяв від багатьох неприємностей. Префект примушував обирати трьох урядових депутатів і двох депутатів лівого центра. Ці два депутати — маркіз де-Ронкероль, шурин графа де-Серізі, і член правління банку, мало лякали міністерство. Отже, вибори в цьому департаменті вважалися в міністерстві внутрішніх справ відмінними.

Граф де-Суланж, пер Франції, кандидат у маршали, прихильник Бурбонів, знав, що ліси його й маєтки добре утримують та охороняють нотаріус і Судрі; він міг вважатися покровителем Жандрена, якому виклопотав спочатку місце судді, а далі — голови суду, до того ж підтриманий у цьому паном де-Ронкеролем.

Пани Леклерк і де-Ронкероль сиділи в лівому центрі, ближче до лівої, ніж до центра, в політичній ситуації, дуже вигідній для тих, хто дивиться на політичне сумління, як на одяг, який легко можна змінити.

Брат пана Леклерка посів місце начальника управління місцевих податків у Віль-о-Фе.

Поблизу від цієї столиці Авонської долини банкір, депутат округу, щойно придбав чудовий маєток, з парком і замком, що давав тридцять тисяч франків прибутку, посівши становище, яке дозволяло йому мати вплив на весь кантон.

Отже, у вищих урядових сферах, в обох палатах і в найбільш впливовому міністерстві Гобертен розраховував на підтримку таку ж сильну, як і діяльну, і він досі не звертався до них з дрібницями і занадто не утруднював їх серйозними проханнями.

Радник Жандрен, призначений на посаду голови однієї з палат департаментського суду, був у ньому і головним верховодом. Старший голова, один з трьох депутатів, оратор, потрібний центрові, доручав на півроку свої обов'язки по цьому суду голові Жандрену. Нарешті, радник префектури, двоюрідний брат Саркюса, прозваний Саркюсом-багатим, був правою рукою префекта і сам теж депутатом. Без сімейних міркувань, що пов'язували Гобертена з молодим де-Люпо, хтось із братів пані Саркюс був би бажаним для віль-о-фейського округу кандидатом на посаду супрефекта. Пані Саркюс, дружина радника префектури, була уроджена Валля з Суланжа, із сім'ї, що була свояками з Гобертенами; ходили чутки, що в дні своєї молодості вона відзначала нотаріуса Люпена. Хоч їй вже минуло сорок п'ять років, і син її вчився на інженера, Люпен ніколи не бував у департаментському центрі без того, щоб не засвідчити пані Саркюс свою пошану або пообідати з нею.