Ежені Гранде. Селяни

— Це мав би Сібіле вам відповідати; він був би у своїй ролі, бо він любить бачити вас у гніві,— засмучено відповів Мішо! — Але раз ви мене запитали про це… Ну, то це прізвисько, яким нагородили вас тутешні розбійники, мій генерале.

— А чому?

— Але, мій генерале, тому… що ваш батько…

— Ах, підлота!.. — бліднучи, вигукнув граф. — Так, Мішо, мій батько був меблярем, червонодеревцем; графиня нічого про це не знає… О! Якщо тільки хтось… Ет, незважаючи на все, я кружляв у вальсі королев, імператриць!.. Усе скажу їй сьогодні ввечері! — вигукнув він після паузи.

— Вони твердять, що ви боягуз, — продовжував Мішо.

— Ах!

— Вони запитують, як ви змогли врятуватися під Еслінгом, там, де мало не всі ваші товариші загинули…

Це обвинувачення викликало в генерала усміх.

— Мішо, я їду в префектуру! — майже шалено вигукнув він, — хоч би тільки для того, щоб замовити страхові поліси. Попередь пані графиню про мій від'їзд. А, вони хочуть війни — вони її матимуть! І вже тоді я досхочу посмикаю і суланжських городян і їхніх селян… Ми в ворожій країні,— будьмо обережні! Попередь сторожів, щоб вони трималися в межах законності. Бідолаха Ватель, подбай за нього. Графиня налякана, треба все від неї приховати, інакше вона сюди більше не приїде!..

Ні генерал, ні навіть Мішо не розуміли всієї небезпечності свого становища. Мішо, занадто недавно з'явившись у цій бургундській долині, не мав уявлення про силу ворога, хоч і бачив його дії. Генерал, зі свого боку, вірив у могутність закону.

Закон, у тому вигляді, яким його виготовляє теперішній законодавець, не має всіх властивостей, що передбачаються для нього. Він не з однаковою силою охоплює країну, він зазнає на практиці низки змін, аж до повного відкидання його основної суті. Це більш або менш виразно виявляється в усі епохи. Чи десь буде історик, до такої міри нетямущий, щоб припустити, ніби накази навіть найрішучішої влади були чинні по всій Франції! Ніби реквізиції людей, продуктів, грошей, оголошені Конвентом, здійснювалися в Провансі, у глуші Нормандії і в прикордонній смузі Бретані, як виконувалися вони по великих центрах громадського життя? Який філософ насмілиться заперечувати, що сьогодні падає з пліч голова в одному департаменті, між тим як у сусідньому інша голова лишається на своєму місці, хоч винна буквально в тому ж, а часто в жахливішому злочині? Хочуть рівності в житті, а нерівність панує в законі, в застосуванні смертної кари!

Коли якесь місто стоїть нижче за певну норму чисельності населення, адміністративні заходи вже не ті. У Франції є до ста міст, де закони застосовуються в усій своїй силі, де розумовий рівень громадян підвищується до розуміння загального блага або майбутнього, за яке дбає закон; але в усій іншій частині Франції, де беруться на увагу тільки безпосередні життєві інтереси, намагаються уникнути всього, що може їх зачепити. Отже, приблизно в половині Франції діє якась сила інерції, об яку розбивається усяке законодавче, адміністративне або урядове починання. Ми розуміємо, опір цей не поширюється на істотні потреби державного життя. Надходження податків, призов, покарання великих злочинів, звичайно, відбуваються; але поза цими певними загальновизнаними потребами, всі законодавчі постанови, що торкаються місцевих звичаїв, інтересів; або деяких усталених зловживань, цілком паралізуються загальною недоброзичливістю. І тепер, коли виходить у світ наша повість, легко побачити цю вперту силу опору, з якою колись стикнувся в Бретані Людовік XVI; бачачи сумні результати законів про полювання, коли щороку приноситься в жертву чоловік із двадцять або тридцять заради врятування життя кільком тваринам.