Теорія права і держави: Підручник.
- Автор: Скакун Ольга Федорівна
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Алерта
- ISBN: 978-617-566-012-6
- Жанр: право
Электронная книга - «Теорія права і держави: Підручник.». Краткое содержание книги:
Для студентів, курсантів, магістрантів, аспірантів, ад’юнктів, викладачів навчальних закладів юридичного профілю, а також тих, хто цікавиться проблемами загального вчення про право і державу.
3) принцип дуалізму - передбачає взаємодію обох систем права (національного і міжнародного), оскільки ґрунтується на визнанні їх наявності.
Нині є діючим принцип пріоритету міжнародного права (договору) над національним, якщо його норми визнані державою в законодавчому порядку. Перевагою перед національними законами володіють ті міжнародні договори, котрі в установленому законом порядку ратифіковані й опубліковані.
Норми міжнародного права в національному праві реалізуються через такі системи:
1) система інкорпорації (прямий спосіб) - включення в національну систему права правил міжнародного договору в силу акта ратифікації або іншого виду прийняття договору та безпосереднє застосування норм міжнародного права державними органами, насамперед судами, а також посадовими особами та громадянами. Ця система характерна для РФ, США, Франції і Німеччини, оскільки на території цих держав норми міжнародного права мають пряму дію. Систему інкорпорації називають ще прямою трансформацією або включенням, а правила міжнародного договору - «самовиконуючими», тобто такими, що не потребують конкретизації з боку держави;
2) система трансформації (опосередкований спосіб) - спосіб вираження згоди держави на обов’язковість для неї міжнародного договору, коли на його основі видається національний (внутрішньодержавний) нормативний акт, який більш-менш відтворює зміст договору. Сама по собі норма міжнародного права не наділяє особу правами, тільки норми внутрішнього законодавства дають можливість особі здійснювати права й обов’язки, гарантовані державою у зв’язку з укладеною нею міжнародною угодою. Тобто, щоб набути застосування, норми і принципи відповідних міжнародних договорів імплементуються - утілюються в національне право. Ця система діє у Великій Британії та інших країнах загального права;
3) змішана система - поєднує і систему трансформації, і систему інкорпорації.
Зовсім не принципово, який спосіб введення норм міжнародного права у національне право (система трансформації чи система інкорпорації) взятий державою за основу. Головним є те, щоб міжнародно- правові норми знаходили висвітлення в правовій системі держави і мали пріоритет над її внутрішніми правовими нормами у разі колізії (зіткнення) з ними.
Принципи співвідношення права ЄС і національного права:
• пріоритет права ЄС над національним;
• пряма дія права ЄС на території держав-членів.
Розділ 15. СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА
§ 1. Поняття і ознаки системи законодавства
Система законодавства - цілісний і погоджений комплекс законодавчих актів, у яких окремі нормативні приписи розподілені залежно від предмета регулювання за галузями та інститутами законодавства.
Ознаки системи законодавства:
1) визначальний елемент більшої за обсягом правової системи, спосіб надання юридичного значення нормам права;
2) має два рівня будови - вертикальну (ієрархічну, супідрядну) і горизонтальну (рівнозначну);
3) слугує формою існування права, виражає норми права через приписи, що містяться у статтях нормативно-правового акта;
4) має структуру - інститути та галузі законодавства.
Система законодавства - багатогранне суб’єктивно-об’єктивне утворення зі складною структурою. Основна роль у ній належить нормативним актам, а також їх структурним підрозділам. Вони дають змогу групувати окремі розділи, статті, пункти нормативних актів залежно від норм права, що містяться в них, у різні більш стійкі формування - інститути законодавства. Стаття закону тут виступає зовнішньою формою вираження правового змісту, сконцентрованого у правовому приписі.
Визначення поняття «система законодавства» залежить від змісту, вкладеного в термін «закон». Закони як письмові правові документи можна поділити на дві групи:
1) закони в матеріальному змісті - усі правові акти, в яких містяться приписи, розраховані на невизначене коло осіб;
2) закони у формальному змісті - правові акти, що прийняті
в особливому порядку законодавчою владою (закони; міжнародні договори, затверджувані законами).
За такого підходу законами в матеріальному (а не у формальному!) змісті можуть вважатися не лише власне закони, але й підзаконні акти, що приймаються президентом, урядом, міністерствами та іншими органами держави, тобто всі нормативно-правові акти держави, включаючи акти виконавчої (адміністративної) нормотворчості.
Тому в юридичній літературі немає однозначного визначення поняття «система законодавства» («законодавство»), а існує кілька розумінь. Найбільш поширеними з них є такі: