Повернення короля [с иллюстрациями]

– Ну, ми повернулися майже вчасно, – зауважив Мері.

– Ага, майже вчасно. Проте запізно принаймні для того, щоб урятувати Лото, – сказав Фродо. – Жалюгідний дурень, однак мені його шкода.

– Урятувати Лото? Це ще як? – перепитав Піпін. – Можливо, ти хотів сказати: знищити його?

– Здається, Піпіне, ти не цілком розумієш, що саме тут відбувається, – сказав Фродо. – Лото ніколи не хотів, аби все сталося так, як сталося. Він був нещасним дурнем і нарешті втрапив у власну пастку. Розбійники взяли гору, вони грабують, відбирають і залякують, керують усім, як їм заманеться, чи нищать усе, прикриваючись його ім’ям. Або вже і не прикриваючись. Гадаю, він тепер у Торбиному Куті ніхто інший, як в’язень, і дуже наляканий. Ми таки мусимо спробувати врятувати його.

– Щось я геть заплутався! – відказав Піпін. – Це – найменш очікуване з усіх можливих завершень нашої подорожі: я змушений битися з грабіжниками-напіворками в самому серці Ширу, щоб урятувати Лото Прищика!

– Битися? – перепитав Фродо. – Що ж, гадаю, може дійти і до цього. Та запам’ятай: тут не повинно скоїтися гобітовбивство, навіть якщо йдеться про гобітів, котрі переметнулися на чужий бік. Тобто по-справжньому переметнулись, а не просто слухаються наказів розбійників, боячись їх. Жоден гобіт у Ширі ніколи не вбив іншого навмисно, тож цього не буде і зараз. Краще взагалі нікого не вбивати, якщо нам пощастить. Стримуйте свої пориви та руки до останнього можливого моменту!

– Якщо цих розбійників багато, – сказав Мері, – то бійка, безперечно, буде. Ти не врятуєш Лото чи Шир тільки своїм приголомшеним сумним виглядом, любий мій Фродо.

– Ні, – додав Піпін, – удруге ми вже їх так легко не налякаємо. Цих ми захопили зненацька. Та, коли вони зберуться разом і їх побільшає, вони стануть значно сміливіші. Нам треба подумати про сховок на цю ніч. Зрештою, нас лише четверо, хоча ми й озброєні.

– У мене є ідея, – озвався Сем. – Ходімо до старого Тома Домосела на Південній Вулиці! Він завжди був хоробрим гобітом. І в нього є багато хлопчисьок, із котрими я приятелював.

– Ні! – відказав Мері. – Нічого думати про сховок на ніч. Саме це наш народ і робив, і саме це до вподоби цим розбійникам. Тоді вони просто наскочать, зібравшись на силі, затиснуть нас у куток і схоплять або викурять звідси. Ні, ми повинні діяти негайно.

– Діяти? Як? – запитав Піпін.

– Підняти Шир! – відповів Мері. – Зараз! Збудити цілий народ! Вони ненавидять усе це, ти ж бачиш: усі, крім хіба одного-двох негідників і жменьки дурнів, котрі хочуть бути важливими, проте геть не розуміють, що тут відбувається насправді. Ширським мешканцям так довго жилося затишно, що вони просто не знають, що робити. Потрібен лише сірник – і всі вони як один запалають. Служакам Боса про це відомо. Вони спробують розчавити нас і заглушити наш голос. У нас обмаль часу… Семе, можеш збігати до Домоселової садиби, якщо хочеш. Він головний у цій окрузі й найхоробріший. Ну ж бо! Я збираюся засурмити в роганський ріжок – нехай усі послухають музику, якої ніколи не чули раніше.