Чаклун та сфера. Темна вежа IV

— А, так, для приміряння. Цього року я буду Панною Жнив. Так вирішив Гарт, сама я б на таке ніколи не пристала. Це дурня, та й Олів хвилюватиметься, але нічого не вдієш.

— Ти будеш найпрекраснішою Панною Жнив за всі часи, — сказав він, і непідробна щирість у його голосі принесла Сюзен неабияке задоволення. Вона знову зашарілася, цього разу від утіхи. Між святом опівдні й святковим багаттям у присмерк вона мала п’ять разів перевдягтися. І кожні шати були химерніші за попередні (у Ґілеаді змін костюмів було зазвичай п’ять, тож Сюзен навіть не підозрювала, як їй пощастило). Якби Парубком Жнив був Вілл, вона би з превеликою втіхою надягала їх для нього. (Того року парубком було обрано Джеймі Маккана, блідого двійника Гарта Торіна, надто старого і надто сивого для ролі хлопця.) А ще приємніше їй було б одягти для нього шосте вбрання: сріблясту сукню-сорочку на тоненьких бретельках, таку коротку, що закінчувалася високо на стегнах. У цьому вбранні її не побачить ніхто, крім її покоївки Марії, швачки Кончетти і Гарта Торіна. Цю сорочку вона муситиме вдягти, коли наложницею піде до ліжка старого, після закінчення свята.

— Ти не здибала там тих людей, що називають себе Великими мисливцями за трунами?

— Бачила Джонаса і того, іншого, в плащі, вони розмовляли на подвір’ї.

— А Діпейпа? Рудого?

Сюзен заперечно похитала головою.

— Сюзен, ти знаєш гру в Замки?

— Еге ж. Татко навчили мене в неї грати в дитинстві.

— Тоді ти в курсі, як червоні стоять на одному кінці дошки, а білі — на іншому. Як вони обходять Сховки і під прикриттям прокрадаються одне одному назустріч. Так от, те, що зараз відбувається в Гембрі, дуже схоже на цю гру. І так само, як і в грі, річ у тому, хто перший викриє супротивника. Розумієш?

Не вагаючись, вона кивнула.

— У грі найвразливіший той, хто першим виткне носа з-за Сховка.

— У житті теж. Завжди. Але часом буває так, що просто перебувати в укритті дуже важко. Ми з друзями вже порахували все, що могли. А рахувати те, що лишилося…

— Наприклад, коней на Крутоярі?

— Еге ж, саме так. Рахувати їх означає виткнути носа з укриття. Коней або волів, що, як нам відомо…

Її брови злетіли вгору.

— У Гембрі нема волів. Це якась помилка.

— Ні, не помилка.

— Де?

— На «Рокінг Ейч».

Її брови опустилися і зійшлися на переніссі.

— Це ранчо Ласло Раймера.

— Еге ж, брата Кімби. Але це не єдині коштовності зі скарбниці Гембрі. Є ще зайві вози, снасті, сховані в хлівах, що належать членам Асоціації конярів, додаткові запаси провіанту…

— Вілле, цього не може бути!

— Ще й як може. І це аж ніяк не все. Але рахувати весь цей скарб… власне, трапитися комусь на очі під час рахування — означає для нас вийти з укриття. Наразитися на небезпеку потрапити до Замку. Останні декілька днів нам було непереливки — щосили намагалися вдавати з себе заклопотаних, не переміщуючись до Крутояру, де чигає найбільша небезпека. І з кожним днем робити це стає дедалі складніше. А потім ми отримали послання…