Чаклун та сфера. Темна вежа IV
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #4
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-14-0159-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чаклун та сфера. Темна вежа IV». Краткое содержание книги:
Він почув її, але запізно, вже тоді, коли вона підійшла майже впритул. Якби на її місці опинився ворог, то в Роланда ще був би час витягти револьвер і вистрелити, але стріляти довелося б упритул. Його душу сповнив захват, а коли він роздивився у світлі місяця її обличчя, то зрадів ще більше.
Коли він повернувся, вона стала на місці і просто дивилася на нього, по-дитячому склавши руки перед собою на талії. Щойно він зробив крок уперед, вона підняла руки. Цей жест він зрозумів як застереження і збентежено спинився. Але в примарному світлі місяця він неправильно зрозумів Сюзен. Саме тоді вона могла зупинитися, але вирішила, що не робитиме цього. Вона навмисне зробила крок йому назустріч, ця висока дівчина у спідниці для верхової їзди і простих чорних чобітках. Сомбреро висіло в неї на спині, прикриваючи волосся.
— Вілле Деаборне, лиха година звела нас разом, — тремтливим голосом сказала вона, а наступної миті він вже цілував її. Вони палали в обіймах, а Місяць-Торговець, від якого вже лишилася тільки четвертина, підбивався дедалі вище і вище.
Сидячи на кухні своєї відлюдної хатини високо на пагорбі Коос, відьма Рея схилилася над кристалом, який півтора місяці тому принесли їй Великі мисливці за трунами. Її обличчя омивало рожеве світло, але тепер уже ніхто не сплутав би її з молодою дівчиною. У Реї була невичерпна життєва сила, завдяки якій вона жила довго-предовго (лише довгожителі Гембрі мали уявлення про те, скільки років було Реї з Коосу, та й то тьмяне і невиразне), але кристал висотував з неї життя, як вампір смокче кров. Велика кімната хатини тепер була ще більш захаращена, ніж зазвичай. Тими днями в Реї не було часу навіть на видимість прибирання. Кожну хвилину поглинала скляна куля. Коли відьма не зазирала до неї, то думала про те, що вона там побачила… о, а бачила вона там багато!
Ермот обвився довкола її кістлявої ноги і сичав від тривоги, але відьма його навіть не помічала. Зачарована видивом, вона ще нижче нахилилася до кулі.
Кристал показував дівчисько, яке приходило до неї перевіряти цноту, і молодого чоловіка, якого Рея побачила, коли вперше зазирнула до кулі. Тоді вона ще помилково прийняла його за стрільця, допоки не збагнула, що він надто юний для цього.
Дурне дівчисько, яке прийшло до Реї, співаючи, а пішло пристойніше — мовчки, виявилося цнотливим і, мабуть, досі таким було (авжеж, бо хлопця вона цілувала і торкалася, як незайманиця: жадібно і полохливо водночас), але якщо так і далі піде, то незайманою вона лишатиметься недовго. І чи не здивується Гарт Торін, коли потягне цю нібито цнотливицю в ліжко? Обдурити чоловіка в такому ділі — раз плюнути (чоловіки практично благали, щоб їх надурили), достатньо вилити наперсток свинячої крові, але дівчина до такого не дотумкає. О, як чудесно! Подумати тільки: вона зможе побачити, як міс Чванько змішають з брудом, тут, у цій чудовій кулі! Як прекрасно! Неперевершено!
Вона схилилася ще нижче. В глибинах її очей танцював рожевий вогонь. Відчувши, що хазяйка байдужа до його підлабузництва, Ермот з нещасним виглядом поповз геть, вишуковуючи тарганів. Чахлик відсахнувся од нього й вигнув спину дугою, лаючись по-котячому. Його шестинога тінь на стіні здавалася велетенською.
Роланд відчув, що ще мить — і він скористається нагодою. Він якось спромігся відірватися од неї й відступити на крок назад, і вона теж відступила. Стояла з широко розплющеними очима, вся розпашіла — той рум’янець він бачив навіть у тьмяному світлі місяця, який щойно зійшов. Яйця в Роланда затверділи й немовби налилися рідким свинцем.
Вона повернулася до Роланда впівоберта, і він побачив, що її сомбреро якось недоладно, перекособочено висить на спині. Простягнувши тремтячу руку, він поправив його, а вона вхопила його за пальці рукою, ненадовго, проте міцно стиснула і потім нахилилася підняти рукавичку для верхової їзди, яку зняла, щоб відчути шкірою його шкіру. Коли вона знову випросталася, кров одхлинула від її обличчя і дівчина похитнулася. Якби Роланд вчасно не притримав її за плечі, вона б упала. Вона обернулася до нього з нещасними очима.
— Що нам робити? О Вілле, що нам робити?
— Те, що нам до снаги. Як це було завжди. Як нас учили батьки.
— Це божевілля.
Роланд не відповів. Бо ще ніколи в житті не почував більшої ясності думки. Навіть біль у паху здавався нормальним і правильним болем.