Чаклун та сфера. Темна вежа IV
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #4
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-14-0159-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чаклун та сфера. Темна вежа IV». Краткое содержание книги:
Збагнувши це, вона відчула, як її тілом розпливається неймовірне полегшення. І її миттю зморив сон.
Наступного дня, коли Роланд із друзями їли підвечірок у «Раю для подорожніх» (запивали холодні сендвічі з яловичиною великими кухлями білого чаю з льодом — чай був не такий смачний, як у дружини помічника шерифа Дейва, але теж смакував непогано), знадвору, поливши свої квітки, зайшов Шимі. На голові в нього було рожеве сомбреро, а на губах — широка усмішка. В одній руці він тримав якийсь пакетик.
— Привіт вам, Маленькі мисливці за трунами! — радісно вигукнув він і вклонився достоту так, як робили це вони. Цей уклін, виконаний у садових сандаліях, викликав у Катберта шалену радість. — Як ви ся маєте? Надіюся, що добре. І я теж добре!
— Здорові, як бики, — сказав Катберт, — але нам не дуже подобається чути, коли нас називають Маленькими мисливцями за трунами, тож, будь ласка, не називай нас так більше, гаразд?
— Еге ж, — ні на мить не спохмурнівши, сказав Шимі. — Добре, пане Артуре Гіте, добрий чоловіче, який врятував мені життя! — Він замовк і трохи збентежився, наче не міг згадати, навіщо взагалі до них підійшов. Та потім його очі знову прояснилися, усмішка стала ще ширшою, і він простягнув Роланду якийсь пакунок. — Це для тебе, Вілле Деаборне!
— Справді? А що це?
— Насіння! Так, насіння!
— Від тебе, Шимі?
— Е ні.
Роланд узяв пакунок — насправді конверт, згорнутий і запечатаний. Без жодних написів. Помацавши конверт пальцями, Роланд не відчув усередині жодної насінини.
— А від кого тоді?
— Не пам’ятаю, — сказав Шимі, відводячи очі вбік. Його розум настільки слабкий, подумав Роланд, що він не спроможний довго почуватися нещасним. А вже брехати геть не вміє. Тим часом Шимі несміливо і з надією зиркнув на Роланда. — Але я пам’ятаю, що мене просили передати.
— Невже? Кажи, Шимі.
— «Ось насіння, яке ти посіяв на Крутоярі», — напружено й гордо, наче цитуючи насилу вивчений напам’ять рядок вірша, продекламував Шимі.
Роланд так креснув очима, що Шимі хутенько відступив назад, поправив на голові сомбреро і вискочив надвір, до прихистку своїх квіток. Йому були до вподоби і Вілл Деаборн, і його друзі (особливо пан Артур Гіт, бо той часом казав таке, від чого в Шимі живіт лускався од сміху), але тієї миті він побачив у очах сея Вілла щось дуже страшне. Він зрозумів, що Вілл — такий самий убивця, як і той, у плащі, або той, хто змушував Шимі лизати чоботи, або старий сивий Джонас із його тремким голосом.
Вілл був такий самий лихий, як і вони. Навіть лихіший.
Роланд опустив «пакетик насіння» у кишеню і розгорнув його лише тоді, коли вони втрьох опинилися на ґанку бараків у Смузі К. Віддалік забурмотів тонкохід, і від того звуку їхні коні нервово пряли вухами.
— Ну? — підганяв Катберт. Роланд дістав і розірвав конверт. Водночас думаючи про те, як влучно Сюзен описала ситуацію в кількох словах.
Його друзі посхилялися над ним (праворуч Алан і Катберт ліворуч) і дивилися, як він розгортає клаптик паперу. Роланд знову побачив її простий каліґрафічний почерк. Рядок повідомлення був не довший за той, що вона прислала минулого разу. Втім, тепер уже зовсім іншого змісту.
Якщо пройти близько милі дорогою до міської частини Ситґо, там буде апельсиновий гай. Зустрінемося на сході місяця. Приходь сам. С.
Внизу стояла підкреслена приписка: СПАЛИ ЦЬОГО ЛИСТА.
— Ми підстрахуємо, — запевнив Алан.
Роланд кивнув.
— Добре. Але здаля.
Потім він спалив записку.
Доглянутий апельсиновий гай мав форму прямокутника і складався приблизно з дюжини рядів охайних дерев, що росли на краю порослого травою тракту для диліжансів. Роланд приїхав туди, коли вже настала темрява, проте до того моменту, коли убутний Торговець вкотре мав піднятися над обрієм, лишалося ще добрих півгодини.
Хлопець блукав між дерев, слухаючи, як на нафтовому полі скрегочуть поршні, приводи, вали, неначе скелети стукотять кістками, і йому нестерпно захотілося додому. Це почуття викликали ніжні пахощі помаранчевого цвіту — яскрава пляма на темному смороді нафти. Цей іграшковий гайок навіть близько не міг дорівнятися до яблуневих садів Нового Ханаану… але щось спільне між ними було. Тут також витав невловний дух гідності й цивілізації, дух справи, якій приділяють багато уваги, хоч у цьому й нема особливої потреби. І особливого зиску теж, подумав Роланд, окинувши поглядом дерева. Либонь, помаранчі, що росли так далеко на півночі від теплих країв, були кислі, як лимони. Але вітер ворушив гілля, і їхні пахощі навіювали йому болісні спогади про Ґілеад. Вперше за весь час йому подумалося, що він більше ніколи не повернеться додому, а стане таким самим вічним мандрівником, як і старий Місяць-Торговець на небі.