Капітани піску. Габрієла

Студент Жука Віана, що приїхав на час канікул додому, побачив Шікінью в день церковного свята. З того часу він почав блукати по напівтемній вулиці біля її дому, хоча друзі й попереджали його про небезпеку: до коханок полковника Коріолано ніхто не залицяється, полковник жартів не любить. Жука Віана, студент другого курсу факультету права, що мав славу хороброго хлопця, стенув плечима. Його зухвалі вуса, елегантний костюм і любовні клятви перемогли скромність Шікіньї. Вона стала відчиняти вікно, яке майже завжди було зачинене, коли фазендейро не ночував дома, а якось вночі відчинила й двері. З того часу Жука став компаньйоном полковника в ліжку дівчини. Компаньйон без капіталу і обов'язків, він мав найбільший зиск з пристрасті й запалу, про який стало невдовзі всім відомо і про який загомоніло все місто.

Ще й дотепер історію цю в усіх деталях смакують і завсідники «Папеларіа Модело», і старі діви, і гравці в покер. Жука Віана, забувши про обережність, заходив до будинку серед білого дня. Сором'язлива Шікінья, ставши сміливою коханкою, дозволила собі найбільшу зухвалість — вечорами, разом із Жукою, виходила полежати на пустельному пляжі при місячному світлі. Шістнадцятирічна дівчина і юнак, якому не виповнилося ще й двадцяти, здавалися втікачами з буколічної поеми.

Жагунсо полковника приїхали смерком, вихилили по кілька склянок кашаси в порожньому барі Тоїньйо «Осляча морда» і, вигукуючи погрози, рушили до будинку Шікіньї. Коханці не гаяли часу на оплаченій полковником постелі; впевнені у своїй безпеці, вони щасливо усміхалися одне одному. Сусіди, що мешкали поруч, чули їхній сміх, уривчасті зітхання і час від часу голос Шікіньї, який із стогоном вимовляв: «О любов моя!» Жагунсо увійшли з двору, і сусіди, тепер уже й далекі, почули нові звуки. Вся вулиця прокинулась від крику, люди з'юрмились біля будинку, але ніхто не втручався в те, що відбувалось. Спершу, як розповідають очевидці, юнака і дівчину по-звірячому побили, потім їх постригли, обрізавши розкішні, довгі коси Шікіньї та хвилястого, кучерявого чуба Жуки Віани, і від імені ошуканого полковника звеліли їм тієї ж ночі назавжди зникнути з Ільєуса.