Повернутися дощем
- Автор: Талан Светлана
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-1474-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Повернутися дощем». Краткое содержание книги:
— Це моя сестра, — сказав Геннадій. — Її вбили. Вона була на боці ополченців.
— Господи! — жінка перехрестилася.
Вона не стала влаштовувати допит — усе одразу зрозуміла, побачивши нашивку на рукаві Геннадія.
— Занось її до хати, — сказала.
Жіночка хутко поставила в один ряд кілька табуреток, щоб покласти дівчину.
— Яке горе, — зітхнула вона. — Така молоденька і гарна… Клята війна!
— Можна зняти з неї камуфляж і спалити?
— Звичайно!
Жінка відчинила шафу, дістала блакитну сукню.
— Це я купувала на подарунок своїй невістці, — пояснила, — вона не ношена, нова.
— Залиште. Знайдіть щось інше.
— Ні, мій син пішов воювати за Новоросію, а невістка мене зненавиділа за те, що підтримую іншого, старшого сина — він воює під Донецьком в українській армії.
— Ось чому ви все одразу зрозуміли.
— Війна розбила родини, але рідна кров… Я щодня молюсь за обох синів.
Геннадій вкинув у грубку камуфляжний одяг сестри, трохи подумав і віддав полум’ю її посвідчення бійця армії невизнаної ніким ЛНР, український паспорт поклав до своїх документів.
— Я викличу фельдшера, нехай видасть довідку про смерть, — сказала жінка.
— Як…
— Не переймайся, хлопче. Скажу, що племінниця їхала до мене і потрапила під обстріл. Зараз покличу сусідку, обмиємо дівчину і вберемо, а ти йди надвір, покури.
Геннадій зателефонував своїм побратимам і сказав, що затримався, бо випадково натрапив на труп щойно загиблої сестри. Хлопці пообіцяли негайно зв’язатися із командиром і оформити йому відпустку.
— Мені потрібна машина і труна, — сказав Геннадій.
— Усе буде за годину, — пообіцяли товариші.
Геник відмовився від супроводу товаришів. Він знав, що потрібно сповістити рідних.
Кілька разів брав телефон і ніяк не міг сказати бабусі про смерть сестри. Мати мусили ось-ось звільнити. Залишався батько. Геннадій набрав його.
— Що ти хотів? — почув він замість вітання.
— Готуйся до похорону, — відповів Геннадій. — Іванка загинула. Я її везу.
— Що?!
— Потім усе поясню, — Геннадій натис відбій.
Водій бачив, що Геннадій ніяк не наважиться зробити ще один важливий дзвінок, і запропонував свою послугу.
— Я сам.
Геник почув голос бабусі й привітався.
— Як ти? Де зараз? — спитала Богдана Стефанівна.
— Бабуню, ти в нас сильна, я знаю, — почав він.
— Що?.. Що трапилося?
— У нас горе. Іванка загинула, — випалив на одному подиху.
Він чув, як зойкнула і розплакалася бабуся, намагався знайти слова втіхи, але сам був розбитий і пригнічений.
— Про похорони не турбуйся, — сказав онук, — мої друзі про все подбають, лише треба буде потім з ними розрахуватися.
Геннадій зв’язався з Денисом і попросив його все організувати. Дорогою він думав про те, скільки смертей побачив. Скільки часу знадобиться, щоб скинути з себе цей тягар? Чи зможе він хоча б через роки зізнатися Улянці в тому, що вбив Якова? Чи колись розповість матері правду про сестру? А своїм майбутнім дітям про вбитих ним ополченців? Чи все це потрібно тримати в собі до скону?..
Валя за звичкою ввімкнула комп’ютер, знайшла стрічку новин. Заварила каву, бо знала пунктуальність Олі, яка мала ось-ось під’їхати. Ольга закупила чергову партію берців для бійців і хотіла зустрітися з Валентиною до від’їзду.
Щойно Валентина поставила на стіл чашки, увійшла Ольга.
— Тобі б директором бути, — посміхнулась їй Валентина, — ні на хвилинку не спізнишся!
— У всьому люблю порядок, — сказала Оля і привіталася.
Подруги випили каву й одразу припали до комп’ютера. У першу чергу дізналися про кіборгів, які вели бої за донецький аеропорт, потім передивилися новини з лінії фронту.
Жінки з обуренням коментували новину з української території, з Новопскова, де був зірваний і розтоптаний прапор України.
— Де наша прокуратура?! Куди дивиться служба безпеки?! — із запалом говорила Валентина. — Доки кляті сєпаратисти будуть з нас знущатися?!
— Я ще можу змиритися, що в нас не було світла у південній частині Луганщини, — підтримала її Ольга. — Можу якось зрозуміти ватників, які питають, чому не дали Януковичу допрацювати свій строк, але не вірю, що не можна знайти ту наволоч, яка зриває державний прапор! Нехай що хочуть мені кажуть, але не можна допускати такі випадки!
— Згодна, — вже спокійніше сказала Валентина. — Є ще одна новина.