Повернутися дощем

— Насте, ти чому мовчиш? — пролунав голос мами в слухавці. — Ти почула, що я сказала?

— Так, мамо, звичайно! Приїздіть удвох, радо вас зустрінемо! — сказала Настя, трохи оговтавшись від несподіваної новини.

Богдана Стефанівна не стала розповідати Насті про те, що відчула себе справжньою жінкою, бажаною, коханою і щасливою. Хіба про це розкажеш по телефону? Ось зустрінуться всі разом за одним святковим столом, батько познайомиться з донькою і сам скаже, що вони вирішили побратися. А поки треба готувати святкові подарунки.

Поки Настя купувала в магазині крупи для Самотнього Голуба, посипав сніг. Великі лапаті сніжинки вкривали все навкруги білосніжним покровом. Одразу стало світліше навколо і ясніше на душі. Настя йшла безцільно вулицями рідного міста. Вона вже не відчувала відрази до нього, як було нещодавно, навпаки, її душу заповнювала неймовірна любов до Сєвєродонецька, до його широких проспектів, будинків, перехожих. Попереду ще багато роботи, тому вона залишиться, бо не має права виїхати туди, де спокійніше і безпечніше. А сніг усе сипав і сипав, прикриваючи бруд під парканами і будинками.

«Якби ще можна було засипати бруд у душах деяких людей», — незле подумала Настя. Вона не знала, що з нею буде завтра, але вирішила: «Нехай воно настане і в ньому будуть усі, хто дорогий і коханий!»