Повернутися дощем
- Автор: Талан Светлана
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-1474-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Повернутися дощем». Краткое содержание книги:
«Треба приготувати щось смачненьке до приходу тітки», — подумала Алла і дістала з холодильника курячий фарш.
Поки фарш розморожувався в мікрохвильовій пічці, встигла попити чай з бутербродом. Задзвонив мобільник, і Алла зраділа — телефонувала мама.
— Доню, як ти там? — спитала мати.
Алла розповіла, що у них усе гаразд, що тітка Катерина працює до пізнього вечора, намагаючись вдягти її в новеньке і нагодувати смаколиками.
— Шкода, що ми з батьком не можемо нічим допомогти, — сказала мати, — але незабаром у нашій республіці все налагодиться і тоді ми віддячимо Катерині.
— Мамо, у нас все є, не турбуйся. Краще розкажи, як ви?
— Почали виплачувати пенсії та зарплати. Я вже отримала зарплату за жовтень, — похвалилася жінка. — Щоправда, вона мінімальна, але ж наша республіка ще така молода! У нас усе попереду: і розквіт, і мирне життя, і високі доходи. Донечко, ви приїдете на зимових канікулах?
— Звичайно! Я так скучила! Де зараз тато?
— Він поруч, ми чекаємо маршрутку. Доню, тато передає тобі велике вітання.
— Дякую! І йому від мене вітання.
— Аллочко, наше сонечко! Ми з татом тебе дуже-дуже любимо!
Алла хотіла сказати, що вона також їх дуже любить, але зв’язок раптово перервався. Дівчина спробувала набрати номер матері, але не вийшло. Вона виклала фарш на тарілку і спробувала ще раз подзвонити матері, але марно. Кілька разів вона набирала номер батька — те саме. Алла зітхнула. Шкода, що не вдалося договорити до кінця, але зникнення зв’язку — не дивина, і вона взялася готувати обід.
Коли повернулася тітка Катерина, Алла вже накрила на стіл.
— Яка ти молодчина! — сказала жінка, роздягаючись.
— Ще й домашні завдання виконала! — похвалилася Алла.
— Мама не дзвонила?
Алла не встигла відповісти, як задзвонив її мобільник.
— Незнайомий номер, — розгублено промовила дівчина. — Дивно.
Алла відповіла на дзвінок й одразу сіла на диван. Її очі розширилися від почутого, вона зблідла і, відчайдушно скрикнувши: «Ні! Не може бути!», розридалася.
— Що?! Що трапилося?! — кинулася до неї жінка.
Дівчина не могла говорити і простягнула їй телефон.
— Як це трапилося? — спитала жінка за хвилину. — Коли можна приїхати?
Катерина Максимівна дізналася, що мати й батько дівчинки загинули. Вони стояли на зупинці, коли танк ополченців в’їхав у натовп людей. Жінка напоїла дівчинку заспокійливим і сказала, що потрібно забрати тіла з Луганська і поховати.
— Щоб були поруч з Іваном? — спитала Алла.
— Дитинко, напевно, поруч поховати не вийде, бо там уже чиїсь могили, — сказала жінка, обнявши Аллу. — Твої батьки зустрінуться з Іваном на небесах. Ми зателефонуємо бабусі Богдані, нехай вона приїде до тебе.
— Навіщо?
— Я сьогодні встигну добратися до Луганська автобусом через Алчевськ, — сказала Катерина Максимівна, — це набагато довше, п’ять годин у дорозі і двадцять чотири блокпости наших і бойовиків. Назад зможу виїхати лише завтра, а ти не повинна стільки часу лишатися на самоті.
— Я справлюся.
— Ні, нехай вона побуде з тобою, а завтра зранку ви займетеся підготовкою до похорону, — наполягала жінка. — Вона знає, що робити, гроші я вам залишу. Аллочко, тобі рано довелося стати дорослою, але я вірю, що ти впораєшся.
Катерина Максимівна не стала травмувати дівчину, розповідаючи подробиці. Треба отримати довідку про смерть не з печаткою ЛНР, а з українською, аби закрити питання кредиту раз і назавжди через смерть позичальника та поручителя.
Геник вийшов із лісосмуги. На руках у нього — тіло сестри, перед ним — дві дороги: ліворуч, за кількасот метрів, свої бійці, праворуч — село. Він з хвилину постояв у роздумах і повернув праворуч.
Він увійшов на крайнє подвір’я, поклав тіло дівчини на ґанок, постукав у двері. Вийшла жінка, запнута біленькою хустиною, витерла руки фартухом, привіталася і зойкнула, побачивши скривавлений труп.