Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
Ригаль хухнув у кулак і перехилив чарку. Підчепив крумкою хліба шматок сала і, прицмакуючи, закусив.
Дануся перевела погляд на Марка.
Той — нічого робити — узяв приклад із Ригаля.
— Закусывайте, закусывайте, товарищ Медведский, — повернувся Ригаль знову до Шведа. — А я сейчас покажу вам удивительную штуку!
Він витер масні пальці об край газети, підвівся і попрямував до ящиків.
— Несколько этих коробок при транспортировке были повреждены, — пояснив він, — на некоторых остались следы от пуль… Говорят, их тащили сюда из самого Харбина. Естественно, мне с ребятами захотелось узнать, что в них… Ящики не были опечатаны, крышки на некоторых взломаны, так что мы сумели аккуратно посмотреть, что там внутри.
— И что же? — зацікавлено підтакнув Марко.
— Сначала ничего интересного мы не увидели, — розвів руками Ригаль. — Церковные книги и другой религиозный хлам… Но потом…
Він підійшов до одного з ящиків і підняв його тріснуту кришку. Марко переглянувся з Данусею. Азарт, з яким той взявся демонструвати безцінні артефакти, раптом передався і їм.
— Смотрите, товарищ Медведский… Вот это — мое любимое… — мовив Ригаль, занурюючи руку у нутро ящика. Коли витягнув, у його руці було щось довге і важке, замотане у полотняну тканину.
— Вот… — проказав Ригаль. — Здесь ко всему этому прилагается описание. Любопытно почитать… — подав він Маркові той згорток.
Швед обережно розмотав полотно і побачив… меч. Старовинний, поржавілий, до метра в довжину, із золоченим руків’ям… Колишня його велич була майже втрачена, та усе ще відчувалася у кожній майстерно виконаній рисці, у потужнім руків’ї, що лягало в долоню, наче рука коханої жінки…
— Ого…
Марко підняв меч ближче до світла, аби краще роздивитися його… і тільки тепер помітив у згортку аркуш цупкого паперу, списаного синім чорнилом. «Інструкцію», що докладалася до «експонату».
«Меч обнаружен в 1914 году близ деревни Немиров Волынской губернии, во время военных действий… в траншее, пересекающей так называемую княжескую могилу…
Предположительно… принадлежал летописному князю Игорю Киевскому, супругу равноапостольной княгини Ольги.
Обнаруженные рядом с мечом княжеские останки были по приказу члена „Исторического Православного Палестинского общества“… поручика Константина Шуберта… перенесены…»
Поручника Костянтина Шуберта???
«…в деревенскую часовню, где и захоронены. Меч передан в дар фонду ИППО под № 105009, on. 2575/1. Санкт-Петербург, 17 декабря 1914 года.
Заверено подписью передавшего г-на К. К. Шуберта…»
Марко пробіг очима документ знову.
Цього не може бути!
Шуберт! Меч князя Ігоря у військовій траншеї у 1914-му знайшов ні хто інший, як Костянтин Шуберт! Треба ж статися такому дивовижному збігові!
«…Необходимо отправить несколько доверенных людей для повторной эксгумации княжеских останков, доставки в Петербург и последующего хранения оных в фондах ИППО либо перезахоронения в одной из значимых православных святынь Петербурга либо Москвы…»
— А? А? — вигукнув Ригаль. — Ну, как вам, товарищ Медведский? Самому князю Игорю этот меч принадлежал! Надо же… Вы слышали о таком?
— О мече, товарищ Ригаль, или о князе? — перепитав Марко.
— О князе, товарищ Медведский!
— Читал, конечно… — кивнув Швед, накладаючи собі на хліб шматок яєчні та сала. — Только давно это было. Да и не пристало совєтской власти с костями киевских князей возиться! Время вон какое неспокойное, заняться и без этого есть чем!
Ригаль похитав головою.
— Ничего-то вы не понимаете, товарищ Медведский! Это же история России! Советской России! Да и золота в этих ящиках — кубки всякие, украшения… Просто удивляюсь, что никто не позарился на это добро. Но… — багатозначно проказав Ригаль, — теперь не забалуют! Мы специально устанавливаем сигнализацию, пока тут храниться будет, а потом опишут все это богатство, примут на учет музейные сотрудники и отправится оно по московским музеям… Либо перейдет в фонды «Российского Палестинского общества» при Академии наук.
Марко здивовано підвів погляд на Ригаля.
— Куда-куда?
— В фонды «Российского Палестинского общества» при Академии Наук СССР, — повторив Ригаль. — Я не из этих, не из ученых, просто на следующей неделе устанавливаем в их помещениях сигнализацию, в Александрийском дворце. Потому как и саму Академию скоро в Москву из Ленинграда переведут.