Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
Поки Ригаль всаджував їх на криві старі табурети, Марко нарешті побачив ті ящики. Як і тоді, у Харбіні, вони стояли у найдальшому кутку підвалу, накриті пошарпаним брезентом.
Так, це були вони, з темного дерева щільно збиті ящики.
Один із них, із вензелем і символом «Історічєского Православного Палєстінского общества» стояв просто перед Марком. Накритий старою газетою, він заміняв Ригалю та його бійцям стіл. За ним вони й обідали.
Марко раптом згадав про Флемінга. За усією цією катавасією він зовсім забув про Яна… А він, між іншим, вправно виконав свою роль і фінт із вантажівкою йому таки вдався!
Викрасти вантажний автомобіль було легше, ніж вони з Яном думали, та водночас не так і просто.
У «чорному» дворі «Націоналів» вантажівка привозила продукти та білизну щодня… Цього ранку вона стояла без потреби, але була занадто нова та примітна, до того ж із вікон хтось міг угледіти, як вони відганяють її.
Вдаючи незнайомих між собою перехожих, Марко з Яном пройшли в один із бічних провулків подалі від «Націоналю» й одразу запримітили підходящу для їхнього задуму автівку.
Вона стояла поряд із житловим будинком, — певно, водій тут мешкав і залишав авто без усілякого страху не вперше.
Була одинадцята.
Марко з Яном перезирнулися… До умовленого часу залишалася майже година, та навряд чи автівку так швидко розшукають…
Марко роззирнувся навкруги, наблизився до вантажівки, шарпнув ручку дверцят.
Та благенько скрипнула, але піддалася — трималася «на шмарклях». Усередині кабіни було брудно. Флемінг скривився, але поліз усередину, всівся за кермо.
— Так… що далі? — прошипів він, намагаючись завести автівку. — Чорт… Алексе, вона не заводиться!
Марко кинув поглядом на сидіння «полуторки».
— Темнота! — проказав він, натягаючи Флемінгу на голову запорошену кепку, що лежала тут же, на сидінні: — Зараз, Яне, поїдемо!
Він нагнувся і намацав під сидінням кривий металевий предмет…
— Ось вона… так і думав, що далеко її не заховали.
— Стартерна ручка? — прошепотів Флемінг. — Ну, звичайно…
— Ви, Яне, точно зумієте їхати?
Флемінг впевнено хитнув головою.
— На вигляд усе як у вантажному «Форді»… що ж тут не зуміти?
— Ну, так! — погодився Швед. — Бо ця «полуторка» — його неліцензійна копія. А вам доводилося їздити на вантажному «Форді»? — поцікавився він.
— Ображаєте… — проказав Ян. — У ранній юності…
Марко гмикнув.
— Саме так, у ранній юності, — повторив Флемінг, — я практикувався не тільки у спокушанні материних покоївок… Мій батько був військовим, у наш заміський маєток його іноді привозили на вантажівці марки «Форд» і поки він відпочивав, батьків ординарець вчив мене їздити…
— Смієтеся? — сказав Марко. — Вам було тоді, мабуть, десять літ, не більше…
— Ну… — кивнув Ян до Шведа, — такий досвід не забувається… Жартую, Алексе, усе в порядку, я практикувався. Під час навчання в Ітоні… справді. Чого розсілися, гайда, заводьте…
Марко схопив стартерну ручку і вистрибнув із вантажівки… глипнув по сторонах — на вулиці нікого, біля будинку — теж спокійно.
«Полуторка» загуркотіла уже за якусь мить. Швед ускочив до кабіни, збивши хмару пилу.
Флемінг натиснув на газ. Поправив кепку, хвацько зсунувши її на один бік.
— Повірити не можу! — проказав якимось не своїм голосом. — Я у радянській Москві… І разом із вами викрадаю вантажівку!..
Поки другий боєць, Слабодєєв, чистив Марків плащ, повернувся перший, Нікіфоров, із чималою торбиною. У ній були пляшка горілки, у бляшаній мисці — яєчня, підсмажена на салі, хліб, кисла капуста та варена картопля «в мундирах».
— Сойдет! — кивнув головою Ригаль. — Сойдет, товарищ Медведский?
Марко кивнув.
Дануся підвелася, щоб приготувати перекус, хотіла взяти з рук Нікіфорова сумку, та Ригаль похитав головою.
— Ирочка, ты не беспокойся, дорогая! Сиди! Чего стоишь, Никифоров, как истукан, рюмки тащи, вон там… накрывай стол.
— Интересный у вас стол, товарищ Ригаль… — Марко підняв край газети і поглянув на поверхню ящика, прикрашену вензелем «ИППО».
— Кхм-м-м, — самовдоволено гмикнув той, розливаючи горілку. — Когда у тебя такая работа, товарищ Медведский, приходится удивительные вещи созерцать… Это все ящики, в которых находятся музейные экспонаты, которым цены нет… Ты, Никифоров, сало потолще нарезай! — гукнув він солдатові, який вправно орудував ножем. — Ну, за твоего спасителя, Ирочка!