Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
— «Российского Палестинского общества»? — перепитав Швед. — А разве такое все еще существует? Разве «Палестинское общество» не прекратило свое существование сразу после революции?
— Товарищ Медведский, — усміхнувся Ригаль. — Вы же интеллигентный человек, архитектор… Должны знать, что в восемнадцатом Владимир Ильич лично распорядился о сохранении полномочий и прав этого общества, потому как для нашего молодого советского государства оно, само того не ведая, оказало неоценимую услугу. Собрало всю историю российского народа и сконцентрировало в вот этих наших, русских руках! Как говорит товарищ Сталин, кто управляет прошлым, тот управляет будущим!
— Хорошо товарищ Сталин сказал! — підтакнув Швед, заледве не розсміявшись. — За это и выпьем!
Це ж треба — слова Оруела видати за сталінські! Однак виду не подав.
Перехилив чарку та, закусивши канапкою із салом, заходився прощатися.
За спиною блимали очима голодні солдати Нікіфоров та Слабодєєв.
Потиснув Данусі руку, попрощався з Ригалем.
— Вы кушайте, кушайте, товарищ Ригаль, и так столько времени из вашего обеденного перерыва ушло зазря… — проказав він. — А я выход найду!
Прийняв плащ та капелюха з рук Слабодєєва і тільки його й бачили.
З Флемінгом зустрівся уже в «Націоналі». Той сьорбав каву за столиком «Московського» — ресторації на першому поверсі — і робив вигляд, що переглядає совєцькі газети.
Помітивши у проході Марка, майже «на мигах» показав йому — вийдімо на вулицю!
— Куди ви, чорт забирай, пропали, Алексе? — знервовано прошепотів він, щойно відійшли на кроків двадцять від «Націоналю». — Я вже геть зачекався! Гадав, із вами щось трапилося…
— Та ні… — Марко озирнувся, похитав головою. — Усе, дяка Богу, добре. А у вас, Яне? Що з вантажівкою?
— Тільки я від’їхав за ріг, проїхав якимось тихим провулком та там і покинув її. І бігом сюди, до «Націоналю»… Чекав вас, чекав…
— Перепрошую… але справа ладилась і я не міг усе просто так покинути, — Марко пильно подивився на Яна. — У мене є план щодо продовження цієї справи…
Ян стрепенувся.
— Зачекайте, зачекайте, Алексе… Давайте, викладайте усе по порядку! Ви потрапили всередину того підвалу? Ви побачили те, що хотіли? Переконалися?
Марко ствердно кивнув.
— Яне… там, у тих ящиках, уся історія моєї нації! Розумієте? Її крали у мого народу ще за царів і продовжують робити те саме за Сталіна… Цей Ригаль… Ви його добряче налякали. Чи то з переляку, чи то з бахвальства він наговорив купу усього, я ледве запам’ятовувати встигав! Прийнявши мене за московського архітектора, він узявся розповідати речі, які, на перший погляд, не мають ніякої особливої ваги… Але не для мене, Яне! Не для мене! Він розповідав і розповідав… Просто знахідка для шпигуна!
Флемінг стенув плечима і напружено видихнув.
— Алексе… Заспокойтеся. Я розумію ваші почуття, але ми не можемо так ризикувати! Я мало у штани не наклав, коли отією вантажівкою виробляв таке… Щастя, що вдалося зберегти рівновагу і не вклепати вас із тією кралею у стіну! Я ж на «Форді» практикувався їздити, а не людей чавити! І тільки-но ми вийшли, сподіваюся, сухими із води в одній авантюрі, як ви одразу пропонуєте мені іншу!
— Не пропоную, а прошу вас допомогти мені, Флемінгу!
Ян подивився на Шведа, як на немудрого.
— Мак-Міллане, один хибний крок — і ми складемо компанію нашим інженерам на Луб’янці. Розумієте? Тільки не думайте, що з нами будуть там панькатися.
— Яне… Ви завжди довго балакаєте, а потім усе одно робите те, що маєте робити! — відказав Швед.
— Бо ви користуєтеся моєю слабкою, схильною до авантюр натурою! — мало не простогнав Флемінг. — Ви знаєте, Алексе, що я вам не відмовлю у допомозі, і користуєтеся цим! Але не замислюєтеся про можливі наслідки для нас обох!
— Я про них не замислююся, бо добре усвідомлюю, що може статися, якщо ми опинимось у лайні, — ствердно хитнув головою Швед. — А тепер витріть нюні, мій друже, і виправдайте ваше друге ім’я.
— Яке друге ім’я? — здивовано перепитав Ян.
— Британський єдиноріг! Ланкастер! — гмикнув Марко. — Отож згадайте усю звитягу вашого славного монаршого роду і не скигліть.
Флемінг тільки головою похитав.
— Знаєте, на що натиснути, Мак-Міллане!
— А якого дідька я опинився у цій клятій Москві, якщо нічого путнього зробити не зможу? — прошипів Марко. — Я більш ніж переконаний: інженерам «Метрополітен Віккерс» ще тиждень-другий поколотять мізки, потримають для виду на Луб’янці кілька місяців і відправлять на батьківщину. Ніхто з них серйозно не постраждає. Бо за усіма ними стоїть Велика Британія. Країна, що не подарує Сталіну наруги над своїми громадянами. Але я… Я ніколи собі не прощу того, що не зміг урятувати ці безцінні речі! Вони належать моєму народу, Флемінгу! Розумієте?