Нічний адміністратор
- Автор: Ле Карре Джон
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-372-4
- Переводчик: Татьяна Савчинская
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Нічний адміністратор». Краткое содержание книги:
ISBN 978-617-679-372-4
Тетяна Савчинська © переклад, 2017
Видавництво Старого Лева © українське видання, 2017
Це був не завчений текст, а його власні слова. Він говорив виключно за себе. Тим не менше, безжальний сирота, який причаївся у ньому, не міг стриматися, щоб не перекласти частину вини на її плечі.
— Можливо, не варто було так старанно мене виходжувати. Піднімати мене. Сидіти на моєму ліжку. Скажімо, Дені-ел сам винен, що дав себе викрасти. Ні, скажімо, це я винен, що дав себе побити. А ти винна, що так на мене дивишся.
Джед закрила свої образливі очі і здалося, що на якусь хвилю заснула. Вона відкрила очі і підняла руку до обличчя. І він уже злякався, що завдав їй надто сильного удару і втрутився у вразливу ділянку, яку вони так ретельно один від одного оберігали.
— Такої безпардонної фігні мені ще ніхто в житті не казав, ніколи, — невпевнено сказала вона після довгої паузи.
Він ніяк не відреагував.
— Томасе! — сказала вона, немов просячи про його допомогу.
Проте він так і не приходив їй на допомогу.
— Господи, Томасе... Томасе, чорт забирай, це Роуперо-вий будинок!
— Це Роуперовий будинок і ти Роуперова дівчина, але лише до тих пір, поки це тобі не осточортіє. І щось мені підказує, що терпець твій уже ой як скоро увірветься. Роупер мерзотник, про що тобі Керолайн Ленгборн уже не раз розповідала. І ніякий він не пірат, чи азартний гравець з Міссіссіппі, чи романтичний шукач пригод, чи що ти там ще собі намріяла, коли спіймалася на його вудочку. Він провертає афери зі зброєю і як мінімум опосередковано вбиває. — Джонатан пішов на нечуваний крок. Одним реченням він порушив усі Беррові і всі Рукові правила. — Саме тому такі люди, як ти і я, врешті-решт починають за ним шпигувати, — сказав він. — Залишаючи за собою гарячі сліди по всьому його офісу. «Тут була Джед». «Джед Маршал, її слід, її волосина серед його документів». Він би тебе за таке вбив. Ось що він робить. Убиває. — Він зробив паузу, щоб подивитися, який ефект на неї справить його непряме зізнання, але вона лише стояла, як укопана. — Краще піду поговорю з Деніелем, — сказав він. — А що взагалі трапилося?
— Бог його знає.
Коли він виходив, вона зробила дещо несподіване. Вона все ще стояла біля дверей і, коли він підійшов до неї, вона зробила крок назад, щоб дати йому дорогу, що могло б виявитися звичайною ввічливістю. А потім, корячись якомусь імпульсу, який вона, мабуть, не змогла б пояснити, вона випередила його, крутнула дверну ручку і прочинила її, так, ніби його руки були зайняті і йому була потрібна допомога.
Деніел лежав на ліжку і читав книжку про чудовиськ.
— Джед просто зробила з мухи слона, — пояснив він. — Я лише трохи порюмсав. А вона оскаженіла.
19
Був вечір того ж дня і Джонатан усе ще був живий, небо усе ще було на місці, і горили-охоронці не понаскакували на нього з дерев, коли він вертався тунелем до будиночка Вуді. У тому ж ритмі цокали і схлипували цикади, сонце заховалося за горою Міс Мейбл, запали сутінки. Він пограв у теніс з Деніелем і дітьми Ленгборна, поплавав з ними і походив під вітрилами, він вислухав думку Ісаака про «Тоттенгем Готспур», а Есмеральди — про злих духів, і Керолайн Ленг-борн — про мужчин, шлюб і її чоловіка:
— Томасе, тут справа не так у невірності, як у брехні. Не знаю, чому розповідаю вам це, може, тому, що ви щирий. Мені байдуже, що він там говорить про вас, ми всі не без гріха, але я можу розпізнати щирість у людях. Якби тільки він мені сказав: «У мене роман з Аннабель», — чи з ким там у нього зараз роман, — «більше того, я планую продовжувати цей роман», — ну, я б сказала: «Гаразд. Якщо ми граємо за такими правилами, то й грець з ним. Лишень не очікуй, що я буду тобі вірною, а ти тим часом мене зраджуватимеш». Томасе, з цим я можу змиритися. Така вже жіноча доля. Мене просто бісить, що я дала йому доступ до всіх своїх грошей і фактично утримувала його роками, ще й дозволила таткові заплатити за навчання дітей, щоб потім виявилося, що весь цей час він розтринькував мої гроші на першу ліпшу хвойду, залишаючи нас, ну, нехай не без копійки за душею, але й сказати, що грошей у нас кури не клюють, я не можу.