Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

Російське проникнення до українських сил безпеки було також пов’язане із параноїдальним ставленням до можливості змови проти президента Януковича та його схильністю довіряти власну безпеку не вітчизняним, а російським фахівцям.

Технічно за охорону президента відповідає Управління державної охорони України, проте Янукович не користувався персоналом цієї структури з двох причин. По-перше, він побоювався замахів, які були частиною української політики 1990-х років. У вересні 2004 року під час передвиборної кампанії планувалося, що його, одягнутого в куленепробивний жилет під застебнутим пальто, обстріляють холостими набоями, а у «злочині» звинуватять «українських націоналістів». Страх був таким великим, що коли Янукович побачив, що в його бік із натовпу летить якийсь предмет, він запанікував і впав, примовляючи, що його застрелили[955]. «Закон Мерфі» іноді може стати на шляху втілення найретельніших планів: тоді івано-франківський студент кинув у Януковича звичайне куряче яйце. Другий чинник, який зумовив недовіру до українських спецслужб, сягав часів Помаранчевої революції, коли у вирішальний момент офіцери СБУ підтримали Ющенка. Відтак Янукович звернувся за послугами до Росії, і головою особистої охорони Януковича став громадянин РФ В’ячеслав Заневський[956].

Упродовж президентства Ющенка спецслужби Росії працювали таємно, контррозвідка СБУ вистежувала їхніх співробітників, а відтак їх виселяли з України. За часів Януковича українським спецслужбам наказали припинити операції проти Росії, і, за словами колишнього голови Служби зовнішньої розвідки Миколи Маломужа, «СБУ, яка мала би ловити сепаратистів і терористів, майже повністю припинила моніторинг на сході України та у Криму»[957]. Російським розвідувальним службам дозволили відкрито і безперешкодно діяти у Криму, на Донбасі та в інших регіонах[958]. Оперативна робота СБУ в 90% випадків була спрямована проти опозиції та полягала в нелегальному прослуховуванні, негласному стеженні та підготовці бойовиків для фальсифікації виборів і чинення насильства проти опозиціонерів і журналістів[959]. ФСБ тримала СБУ під контролем і мала повні дані про 22 000 співробітників та інформаторів. Напередодні вторгнення в Україну жорсткі диски та флеш-накопичувачі з оперативною інформацію або доправили в Росію, або знищили: ФСБ забрала «все, що є основою для фахової розвідки»[960]. ФСБ також повідомляла, що впровадила технологію стеження до мобільної телефонної мережі України[961]. Голова СБУ Олександр Якименко, його попередник, громадянин РФ Ігор Калінін та четверо керівників української розвідки втекли до Росії.

Міра проникнення російської розвідки до українських спецслужб далася взнаки навесні-влітку 2014 року. Тоді дії сил «антитерористичної операції» (АТО) опинилися під загрозою через витік розвідданих, які давали росіянам та їхнім союзникам-маріонеткам достатньо часу для зміцнення своїх позицій у перші, критично важливі місяці конфлікту[962]. Навесні 2016 року СБУ опублікувала список прізвищ 1391 свого співробітника, які перейшли на бік Росії у Криму, багато з них продовжили службу як офіцери ФСБ[963]. Заступник командувача АТО, високий за званням офіцер СБУ, виявився російським агентом[964]. Після Євромайдану в лавах СБУ було заарештовано 235 іноземних агентів, 25 з них обвинувачено в державній зраді, у тому числі заочно — екс-начальник контррозвідки.