Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

У 2003–2004 роках Революція троянд і Помаранчева революція звели нанівець плани Путіна та Януковича і спонукали їх вдатися до контрреволюційних стратегій на майбутніх виборах. Важливим етапом була підготовка до протистояння із протестуючими на виборах 2010 та 2015 років, на яких обидва рази мав перемогти Янукович. З ідеологічної точки зору Партія регіонів спиралася на типовий пострадянський популізм на тлі соціальної демагогії та ностальгійних мотивів — як і Лукашенко, але не як Путін, котрий мав змогу активно використовувати націоналізм титульної нації. На виборах 2015 року Партія регіонів мусила б спиратися на маргінальні проросійські організовані злочинні угруповання та групи бойовиків (як-от «Оплот» у Харкові та силове крило партії «Родина» в Одесі) з метою недопущення нової потенційної «кольорової» революції, що завадила б їй утриматися при владі.

Російські націоналістичні організації не можуть діяти в авторитарній Росії, не будучи насиченими агентурою російських спецслужб. Це було очевидним у випадку з офіцером ГРУ Ґіркіним, який брав участь у численних військових операціях у Росії та за кордоном, долучався до реконструкцій битв білогвардійців під час російської громадянської війни та є членом монархічних націоналістичних організацій. Дослідження антифашистського журналу “Searchlight” показало, що до складу кожної великої неонацистської групи в Росії входили один або декілька співробітників спецслужб. Російських ультраправих готувала розвідка, залучаючи офіцерів спецназу ФСБ та ГРУ. Російське керівництво дозволило націоналістам, козакам та їм подібним тренуватися, рекламувати себе в інтернеті, збирати пожертви та безперешкодно перетинати кордон з Україною. Російські козаки були «на підтанцовці», виступаючи в ролі підрозділів «місцевої» самооборони; вирішальну роль відігравали кадрові російські військові[920]. Алєксандр Можаєв із «вовчої» козачої сотні сказав: «Для козаків, для вовків відкритий коридор», і «вони [російські прикордонники] навіть не ставили штамп у моєму паспорті»[921].