Новітнє вчення про тлумачення правових актів

Найдосвідченіший російський фахівець у галузі міжнародного приватного права професор М. Г. Розенберг пише: «При тлумаченні цього правила (п. 5 ст. 453 ЦК РФ — Авт.) з використанням прийому «а contrario» може бути зроблений висновок, що у випадках, коли підставою зміни або розірвання договору стало його порушення, яке не може бути кваліфіковане як істотне, інша сторона не вправі вимагати відшкодування завданих у зв’язку з цим збитків. Припустимість такого висновку не викликає сумнівів»[217]. Разом з тим, професор М. Г. Розенберг не взяв на себе обтяження вирішення колізій між правовою нормою, що виявлена ним при тлумаченні п. 5 ст. 453 ЦК РФ та іншими правовими нормами, а тільки констатував: «Однак при застосуванні цього припису вирішального значення набувають характер його обов’язковості і співвідношення з іншими нормами ЦК»[218].

Німецькі дослідники К. Цвейгерт і X. Кьотц визнають само собою зрозумілою логічну правильність висновку від протилежного: із вимоги закону про відповідність правочину публічному порядку і добрій совісті вони формулюють «висновок, виходячи від протилежного: якщо договір не суперечить публічному порядку і добрій совісті, то його дійсність не залежить від його змісту, а особливо від того, чи збалансовані взаємні зобов’язання сторін за договором»[219]. Змістовні аргументи на користь висновку від протилежного будуть наведені дещо нижче. Тут же тільки зауважимо, що все-таки рішучі заперечення проти позиції наведеного переліку відомих науковців, до яких автори цього видання лише приєдналися, треба було б аргументувати більш ретельно.

І все ж слід визнати, що стан наукової розробки проблеми використання при тлумаченні актів законодавства висновку від протилежного залишається незадовільним.

4. Стан науки обумовлює стан юридичної, зокрема судової практики. Не володіючи цим методологічним інструментом, вона його просто ігнорує. При цьому виявляються два способи ігнорування. Перший — це надання нормативному положенню того значення, яке виявляється за допомогою висновку від протилежного, без використання цього висновку, без розуміння того, що за допомогою такого висновку виявляється правова норма, що має істотну специфіку як засіб правового регулювання і як предмет застосування при здійсненні правосуддя. При цьому відповідна правова норма відчувається інтуїтивно (чи, словами німецьких науковців К. Цвайгерта і X. Кьотца, — органоліптично[220]).