Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
Якби Закон «Про житлово-комунальні послуги» було прийнято раніше, ніж Цивільний кодекс, то застосування правової норми, що логічно закріплена в п. 10 ч. 3 ст. 20 Закону «Про житлово-комунальні послуги» і виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, усупереч загальної правовій нормі, що текстуально закріплена в ч. 2 ст. 625 ЦК, було б неможливим, бо раніше встановлена спеціальна норма має перевагу при правозастосуванні перед пізніше встановленою загальною правовою нормою тільки за умови, якщо ця спеціальна норма закріплена в нормативно-правовому акті текстуально або логічно, але тільки тоді, коли вона виявляється за допомогою висновків ступеню, від попереднього правового явища до наступного або навпаки, а також за допомогою висновку від протилежного, зробленого із нормативного положення, в якому вживаються слова «лише», «тільки», «виключно» або словосполучення «не інакше як».
Що стосується правової норми, яка логічно закріплена в ч. 2 ст. 625 ЦК, виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного і відповідно до якої інші наслідки у разі прострочення виконання грошового зобов’язання (крім тих, що передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК) не настають, то ця правова норма ніяк не може застосовуватись усупереч спеціальній правовій нормі, що текстуально закріплена в п. 10 ч. 3 ст. 20 Закону «Про житлово-комунальні послуги». Результат тлумачення змінився б на протилежний, якби Цивільний кодекс було прийнято пізніше, ніж названий Закон.
§ 63. Застереження про застосування раніше прийнятих законів в частині, в який вони не суперечать новому закону
Застереження в законах, відповідно до яких раніше прийняті законодавчі акти застосовуються в частині, в якій вони не суперечать новому закону, виключає подальше застосування не тільки загальних, а й спеціальних правових норм, що встановлені раніше прийнятим законом.
1. Як зазначалося вище, текстуально закріплені спеціальні правові норми, які встановлені раніше прийнятими актами законодавства, зберігають чинність при введенні в дію актів законодавства такої ж юридичної сили, які встановлюють загальні правові норми, що суперечать зазначеним спеціальним нормам. Але досить часто в законах зазначається на те, що законодавчі акти, прийняті раніше, підлягають застосуванню в частині, що не суперечить такому закону. Такі застереження були включені до законів «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (п. 3 розділу XIII «Прикінцеві положення»); «Про іпотеку» (п. 2 розділу VI «Прикінцеві положення»); «Про забезпечення вимоги кредиторів та реєстрацію обтяжень» (п. 2 розділу IX «Прикінцеві та перехідні положення»). Тут наведені тільки окремі приклади із законодавчої практики середини — кінця 2003 р. Справжня кількість законів, до яких включені застереження наведеного змісту, є значно більшою.
Включення таких застережень до нового закону виключає застосування спеціальних правових норм, що встановлені раніше прийнятими законодавчими актами, що суперечать новому закону.
2. Законодавець мав би виявляти більшу обачність при включенні застережень, про які йдеться, до крупних законодавчих актів, особливо кодифікованих, оскільки широта сфери дії таких актів і кількість законів, що можуть конкурувати із крупним законодавчим актом, до якого додане зазначене застереження, є значною, а законодавча практика свідчить про те, що в процесі законотворчості перевірка законопроекту на його відповідність раніше прийнятим законам не здійснюється. Проте до Кодексу адміністративного судочинства було включене положення, відповідно до якого «закони України та інші нормативно-правові акти до приведення їх у відповідність із цим Кодексом діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу» (п. 13 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення»). У силу цього застереження до заяв про поновлення на роботі державних службовців мав застосовуватись строк тривалістю один рік, встановлений ч. 2 ст. 99 КАС. Судова практика, керуючись здоровим глуздом, стала застосовувати місячний строк, що встановленій частиною першою ст. 233 КЗпП. Але ж при цьому не давалось обґрунтування, чому частина перша ст. 233 КЗпП підлягає переважному застосуванню перед ч. 2 ст. 99 КАС. Воно не давалось тому, що його дати було неможливо. Законодавець дав чітку вказівку: не застосовувати раніше прийняті законодавчі акти усупереч Кодексу адміністративного судочинства. Немає будь-яких підстав стверджувати, що ця вказівка не поширюється на спеціальні правові норми, що встановлені раніше прийнятими законодавчими актами.