Новітнє вчення про тлумачення правових актів

1. Можна було б зразу перейти до аналізу практичних проблем використанім висновку від протилежного при тлумаченні нормативно-правових актів та застосування правових норм, виявлених у такий спосіб, маючи на увазі, що особа, яка має диплом юриста, розуміє, про що йдеться. Виявляється, однак, що ця думка є помилковою. По-перше, в підручниках, на яких студенти юридичних факультетів опановують професію юриста, висновок від протилежного у кращому випадку лише згадується, а зазвичай — і не згадується. Тож пересічний власник диплома юриста взагалі не розуміє, що це таке — правові норми, що логічно закріплюються в актах законодавства і виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного. За таких умов з фахівцями взагалі не можна вести дискусію на тему особливостей застосування таких правових норм.

По-друге, в науковій літературі висновок від протилежного отримав вельми суперечливу інтерпретацію. Так, І. С. Перетерський писав про те, що висновок від протилежного ґрунтується на середньовічному вислові «expressio unius — exclusion alterius» (твердження чого-небудь виключає протилежне), що мав поширення в «буржуазній» доктрині, що була сучасною творчості І. С. Перетерського[196]. А. Ф. Черданцев, що тривалий час досліджував проблеми тлумачення права і договору, також стверджує, що висновок від протилежного «ґрунтується на логічному законі суперечності»[197]. Цю думка підтримали Ю. М. Тодика[198], О. В. Капліна[199]. Правда, О. В. Капліна зауважує, що «для точності і ясності цей закон слід було б назвати законом недопущення суперечності або принципом несуперечності», оскільки неможливо що-небудь водночас стверджувати і заперечувати[200]. Це дійсно так, але ж справа в тому, що висновок від протилежного, якщо йдеться про використання цього висновку для виявлення правових норм, які логічно закріплені в актах законодавства, не ґрунтується на законі недопущення суперечності чи принципі несуперечності. Висновок від протилежного у такому розумінні є дещо іншим інструментом, хоч його використання передбачає дотримання закону несуперечності. Отже, є потреба охарактеризувати висновок від протилежного як інструмент правотлумачення на елементарному рівні.

Сутність цього висновку на такому рівні пояснював англійський науковець-фахівець у галузі логіки У. Мінто ще в другій половині XIX століття. Серед фахівців-юристів ім’я У. Мінто відоме не дуже широко, тому слід пояснити, що йдеться про одного із провідних фахівців у галузі логіки, стаття про якого була включена до видання «Малая Советская Энциклопедия»[201]. До таких видань статті про зірок другої величини не включали — тільки першої. У. Мінто писав: «Припустимо, наприклад, ваш співрозмовник, говорячи про дітей, зауважує, що Джон є гарним хлопчиком; природно зробити звідси висновок, що в голові особи, що таке сказала, є уявлення про інших дітей, яких не можна зарахувати до гарних хлопчиків. Такий висновок зразу міг би зробити кожен, хто почув би таку думку, і даремно особа, що таке сказала, стане заперечувати, що вона говорить виключно про Джона. Або, наприклад, є два кандидати на посаду шкільного вчителя, А і Б, і хто-небудь підкреслює ту обставину, що А є чудовим викладачем. Зразу можна зробити висновок, що той, хто хвалить А, не вважає Б таким чудовим учителем, як А»[202].