Німа смерть

— Нам не варто під’їхати також до Радіовежі?

— Що?

— До Радіовежі.

Рат повернув праворуч.

— Через мертвого чоловіка, про якого я тобі казав? — запитав він.

— Звичайно, ні! За кого ти мене маєш?

— За детектива тілом і душею, навіть якщо ти наразі вивчаєш право і пишешся стенографісткою у Замку.

— Можливо, мені б не спало це на думку, якби ти не згадав би про того Кремпіна. Але ти що, серйозно думаєш, я хочу шукати там доказів і допитати свідків? — Вона здавалась обуреною. — Сьогодні така гарна погода, і я ніколи там не бувала! Їдьмо! Просто вип’ємо чашку кави, помилуємося краєвидом, а тоді поїдемо далі! Дама обирає! Ти так сам казав!

Вона так на нього дивилася, що він не смів сказати «ні».

Рат зітхнув.

— Гаразд, — сказав він, розвертаючи машину. — На чашку кави. Ми не можемо надовго залишити Кірі саму, вона не любить сидіти у машині. І я впевнений, що на вежу з нею не пустять.

Кірі знову влаштувала виставу, коли її залишали саму в машині, але Шарлі дуже лагідно її вмовляла і домоглася успіху. Ажіотаж у Радіовежі був значно більший, ніж два дні тому; вони мусили стояти у черзі до каси, а тоді знову, перед ліфтом. Коли вони відійшли від каси, Рат помітив, що касир у кабінці, щойно продавши їм квитки, дзвонить по телефону, проігнорувавши пару американців, що стояли за ними, хоча ті гучно про себе заявляли — жінка навіть гучніше за чоловіка. Щось тут було не так. Рат почувався некомфортно; йому здалося, що касир стежить за ним, і саме так було: чоловік з кабінки постійно дивився на нього, доки розмовляв по телефону. Помітивши, що Рат дивиться на нього, він швидко відвернувся, остаточно тим розсердивши американців.

— Таке враження, що нагорі наливають пиво безкоштовно, — сказала Шарлі. — Черга дедалі збільшується.

Рат посміхнувся і знизав плечима.

— Саме те, що робить американських туристів нетерплячими.

Вони увіпхалися у ліфт. На щастя, ліфтер був Ратові незнайомим. У ліфті було тісно і відгонило тілами багатьох чужих людей; Рат відчув, що щасливий, коли вони нарешті звідти вийшли.

Добродій у злегка зім’ятому темному костюмі зустрів їх нагорі і взяв Рата за рукав.

— Я можу побачити ваш квиток, будь ласка?

Перше ніж Рат здобувся на якусь відповідь, чоловік у костюмі вихопив у нього квиток.

— Все правильно, — вигукнув він, перевіривши квиток, — це ви!

Рат не знав, чого хоче від нього чоловік, але це не мало бути чимсь поганим, бо далі він почув:

— Щиро вас вітаємо!

— Перепрошую?

— Від імені виставково-туристичного бюро міста Берліна я хочу вас щиро привітати, — повторив чоловік у формі розгорнутого речення, — ви мільйонний відвідувач Радіовежі!

Шарлі голосно засміялася, а Рат кисло посміхнувся.

— «Просто на чашку кави», — прошипів він до Шарлі.