Німа смерть
- Автор: Кучер Фолькер
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9248-9
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Німа смерть». Краткое содержание книги:
І знов Берлін. Весна 1930 року. Європейське місто, сліпучі вогні реклами, тріумфальна поява звукового кіно. Його вже називають новим мистецтвом. Але є й ті, для кого звукові фільми тільки дешеве потурання невибагливим смакам глядачів.
Конкуренція між звуковим і німим кіно стає все жорстокішою. І ось з’являється він — той, хто в ім’я «великого німого» здатен піти будь на що. Чи він просто прикривається цим?
Ґереон Рат намагається розплутати одночасно кілька загадок. І, звісно, знов ризикує і своїм життям, і своїм добрим ім’ям, і своєю кар’єрою. Ще крок — і відкриється правда… Чи то буде тільки новий поворот драми?..
— Дякую, — поштиво торкнувся свого капелюха Рат.
Уже повернувшись у машині, він занотував ім’я: «Гаґедорн (Ґертруда?)», а нижче — «Штеттинський вокзал». Він подумав, чи не варто повернутися до Замку, щоб знайти адресу в паспортному відділі, але тоді його погляд зачепився за Кірі. Поки що вона цілком задовільно терпіла поїздки машиною, але Рат не хотів дражнити долю.
— Тоді поїдемо додому, — сказав він і запустив мотор.
Він зробив іще одну коротку зупинку на Шпенерштрасе, але ні Шарлі, ні ґрети не було вдома.
— Що ж, Кірі, — сказав він, коли вони удвох спускалися сходами, — ти познайомишся з нею вже завтра.
Тварина без проблем витримала поїздку з Моабіта до Кройцберґа. Перш ніж завести Кірі у квартиру, Ґереон трохи прогулявся з нею: через зелені галявині у порожньому каналі, вони підбігли до Басейну Янголів, єдиного, що залишили наповненим водою, щоб у ньому відбивався купол Святого Михаїла. Кірі втішалася бігом, тягнула шворку, наче їздовий собака, запряжений у санки, і лише два чи три рази трохи перепочила. Що ж до найважливішої справи, вона дочекалася зворотного шляху, і тільки коли вони вже дісталися Луїзенуфера, повернулася спиною і присіла під куща, трохи відступивши від стежки.
У квартирі Рат поклав голодній тварині корму у мисочку і налив води. Собачий корм Фосс на його доручення купила у Вертгайма на Кеніґштрасе. Кірі, схоже, їжа смакувала. Доки тварина заходилася коло миски, Рат шукав щось таке, що могло б слугувати собаці за ліжко. Він знайшов стару вовняну ковдру, яку вклав у кошик, у який пані Леннарт раз на тиждень збирала брудну білизну. Білизну з неї він просто скинув у спальні купою поруч із шафою. Кірі з цікавістю подивилася на нього, коли він зайшов у кухню з кошиком. Рат поклав його у кутку і жестом запросив Кірі.
— Нуте! Швиденько, вкладайся у ліжечко.
Кірі вважала за краще згорнутися у калачик під кухонним столом.
— Роби, як тобі подобається, — сказав Рат, — але не нарікай потім, буцімто я не пропонував тобі ліжко.
Він зачинив двері на кухню, бо хотів піти у вітальню. Кірі одразу почала дряпати двері лапами і гавкати. Рат зітхнув і повернувся.
— Я знаю, — сказав він, знову відчинивши двері, — у тебе негативний досвід перебування на самоті. Але ти не хвилюйтеся, тут з тобою цього не станеться. Ти просто маєш залишитися на кухні, решта квартири поза межами!
Він залишив двері прочиненими і перейшов до вітальні, Кірі спостерігала за ним через щілину. Щойно Рат поставив платівку і сів у своє крісло, як почулося тупотіння маленьких лап. Кірі зазирнула у вітальню і затишно влаштувалася під журнальним столиком.
— Гаразд, залишайся тут, коли так, — здався Рат. — Однаково немає сенсу навчати тебе — твоя мамуся має про це подбати. Якщо ми її знайдемо.
Тварина згорнулася і невдовзі заснула.
Коли запис скінчився, Рат узяв телефон і повернувся з ним у крісло. На тому кінці відповіла його мати.
— Хлопчику мій! Нарешті ти озвався! Як твої справи?
— Добре. Батько вдома?
— Як приємно знову почути твій голос! Батько каже, що у тебе була... була дама... Ти навіть не хочеш познайомити її з нами? Вона куховарить для тебе?
— Дами тут уже немає.
На іншому кінці якийсь час тривала тиша.
— О, — почулося тоді, — мені шкода.
— Не варто шкодувати.
— Я сподівалася, ти знову заручишся. Ґереоне, ти не молодшаєш! А родина — це...
— Я знаю, мамо, знаю.
— Я просто непокоюся. Ти харчуєшся добре?
— Мамо, в Управлінні поліції у Берліні теж є їдальня. Тут також багато ресторанів.
— Це не те саме, що домашня їжа у доброї домогосподарки.
— Не можу заперечити, мамо. Але, можеш попросити зараз батька, будь ласка? Це міжміський дзвінок!
Він почув, як мати відклала слухавку. Минув деякий час, перше ніж нарешті відповів Енґельберт Рат.
— Хлопчику мій! Як приємно, що ти поговорив з мамою. Ти не уявляєш собі, яку радість ти їй подарував.
— У мене є питання. Йдеться про список імен від Аденауера. У ньому лише чоловіки.
— Так, і...?
— Ти міг би попросити Аденауера, щоб він, через своїх довірених осіб у банку перевірив, чи знає там хто таку собі фрау чи фройляйн Гаґедорн? На ім’я, ймовірно, має, Ґертруда.
— Ти знайшов слід?
— Якщо Аденауер чи його друзі у банку знайдуть таке ім’я, я матиму слід.
— Я негайно про це подбаю, мій хлопче. А як у тебе взагалі?
— Роботи не бракує.
— Твоя наре... твоя подруга ... мати сказала, що вона тебе...
— Я залишив її. Скоріше так це можна окреслити.