Німа смерть
- Автор: Кучер Фолькер
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9248-9
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Німа смерть». Краткое содержание книги:
І знов Берлін. Весна 1930 року. Європейське місто, сліпучі вогні реклами, тріумфальна поява звукового кіно. Його вже називають новим мистецтвом. Але є й ті, для кого звукові фільми тільки дешеве потурання невибагливим смакам глядачів.
Конкуренція між звуковим і німим кіно стає все жорстокішою. І ось з’являється він — той, хто в ім’я «великого німого» здатен піти будь на що. Чи він просто прикривається цим?
Ґереон Рат намагається розплутати одночасно кілька загадок. І, звісно, знов ризикує і своїм життям, і своїм добрим ім’ям, і своєю кар’єрою. Ще крок — і відкриється правда… Чи то буде тільки новий поворот драми?..
— Можливо, тут є ігристе вино, — прошепотіла вона йому і усміхнулася, бо перед ними з’явився фотограф.
Ще й це, на додачу!
— Фото для преси, будь ласка, — прокоментував добродій у костюмі.
— Це обов’язково? — запитав Рат.
Замість відповіді, чоловік у костюмі потиснув йому руку, повернувши до фотографа обличчя з посмішкою лускунчика. Тоді спалахнув блищик. На щастя, це не був репортер поліційної хроніки; Рат не знав молодика, який тепер витягував блокнот і олівець.
— Можу я запитати ваше ім’я? — попросив хлопчина, якому не могло бути більше вісімнадцяти чи дев’ятнадцяти. — Ви з Берліна чи ви турист? Ви раніше бували на Радіовежі? Як вам подобається Берлін?
— Ви раніше брали інтерв’ю? Ви завжди ставите всі питання одразу? — запитав Рат, і хлопчина зашарівся.
— Спочатку ваше ім’я, будь ласка, — сказав він. — Для «Бе-Цет» та інших важливих...
— Вибачте, але для «Бе-Цет» я точно нічого не скажу, навіть «Добрий день».
— Ґереоне, облиш, — утрутилася Шарлі, — людина ж не просить у тебе конфіденційної інформації з поліції!
— Отже, ви з поліції? — запитав молодик, і Рат люто зиркнув на Шарлі.
— Так само як тисячі інших берлінців, я хочу сьогодні приємно згаяти спокійний вихідний день, — сказав він. — Тому був би вам безмежно вдячний, якби ви виявили тактовність і утрималися від згадування імен. Дама зі мною — славетна кіноактриса і не хоче, щоб її упізнали.
— Актриса!
Юнак підняв камеру і глянув на Шарлі.
Перше ніж молодий репортер спромігся поставити якісь дальші запитання, Рат обернувся і відтягнув Шарлі від хлопця, який роздратовано дивився на них і тепер, мабуть, шукатиме у редакційному архіві ім’я кінозірки, яку він щойно сфотографував.
Вони врятувалися від преси, але не від чоловіка у костюмі. Той подбав, щоб у гардеробі у них швидко прийняли верхній одяг, і повів до ошатно накритого столу з наймалоьовничішим краєвидом на Шарлоттенбурґ. Лише за два столики від того, за яким Рат сидів два дні тому. Ґереонові випало ще раз пригадати спотворені риси обличчя Кремпіна, нереальну картину обличчя у шибці панорамного вікна. Принаймні, Шарлі перестала зачіпати цю тему — єдиний позитивний бік безглуздої ситуації, в яку вони потрапили з дурним театром «мільйонного відвідувача».
— Ми взяли на себе сміливість подати вам і вашій супутниці по келишку привітального напою, — повідомив добродій у костюмі, — звісна річ, коштом закладу.
Напій виявився ігристим вином. Місцевої марки. Але не тим липким пійлом, на яке натякав вигляд пляшки, і, принаймні, добре охолодженим.
Вони цокнулися келихами. У не надміру романтичній атмосфері. Коло їхнього столика стояли двоє кельнерів. А також добродій у костюмі.
— Ми хочемо подарувати вам на згадку цей маленький сувенір, — сказав добродій і тицьнув Ратові в руки щось загорнуте у темно-синю фолію.
Рат поклав згорток поруч себе і знову цокнувся з Шарлі.
— Ходімо лишень звідси, — прошепотів він їй, коли їхні голови зблизилися. — Повернемося, коли можна буде спокійно помилуватися краєвидом.
Шарлі кивнула на знак згоди і за одним разом допила своє вино.
Задоволеної усмішки вже не була на її обличчі, навіть коли вона пила.
Рат теж спорожнив келих, узяв пакуночок і підвівся. Він потиснув руку чоловікові у костюмі.
— Дякую! Ви справді подарували нам незабутнє враження!
Відтак, він потягнув Шарлі до ліфта. Двері ще не встигли зачинитися, коли вона почала сміятися. Він глянув на неї, і вже не міг зберігати серйозний вигляд, але, на відміну від Шарлі, відсміявшись, почав знову. Решта пасажирів ліфта видавалися розгубленими.
— Перший поверх, — незворушно оголосив ліфтер і відчинив двері.
Зовні юрма вже чекала на поїздку вгору.
— Ніколи не думав, що відвідування Радіовежі виявиться таким вигідним, — голосно мовив Рат, зважуючи у руці синій згорток із подарунком. Люди навколо були явно заінтриговані, у Шарлі досі стояли в очах сльози від сміху. Вона взяла його під руку, і вони попрямували до виходу.
— Ґереоне? — пролунав злегка похмільний голос із черги перед касою.
Рат обернувся.
— Паулю? А ти що тут робиш?
— Світ — велике село. А Берлін — тим більше. Хотів трохи роздивитися у столиці Райху. Зазвичай, на це немає часу. А оце та зелень, та природа за містом, куди ти планував поїхати?
— Невеличкий гак. А з тобою розминутися, мабуть, нереально?
— Я б уникнув усього, що сьогодні можна визначити як «зелень», щоб не перетнутися з тобою. Але, якщо ти мав на увазі Радіовежу... не знаю, який це ступінь дальтонізму.