Трудівники моря

Цей таран кинувся на хвилеріз. Удар супроводжувався оглушливим риком. Все змішалося в пінявому шумовинні. Той, хто не бачив, не може собі уявити снігоподібних лавин, викидуваних морем, лавин, що поглинають скелі заввишки понад сто футів, як наприклад, Великий Андерло на Гернсеї і Щипець на Джерсеї. А в Сент-Марі на Мадагаскарі вони перелітають через мис Тентенг.

На якийсь час пінява хвиля закрила все навкруги. Нічого не було видно, крім розлючених вод, крім дивовижного виверження піни, котра білим саваном кружляла під крижаним могильним вітром; нічого не було чути, крім громового різноголосся бурі, яка супроводжувала руйнівну роботу моря. Піна розвіялась. Жільят усе ще стояв на тому ж місці.

Хвилеріз затримав навалу. Жоден ланцюг не порвався, жоден цвях не вискочив. Під час випробування греблі виявились дві якості хвилеріза: він пружний, як пліт, і міцний, як мур. Ударивши об нього, вал розсипався на бризки. Струмочок піни, проповзши змійкою по закрутинах протоки, губився під човном. Людина, яка накинула намордник на океан, не збиралася відпочивати. На щастя, буря раптом повернула в інший бік. Хвилі знову несамовито накинулись на недоступні стіни рифу. То був перепочинок. Жільят скористався з нього, щоб закінчити спорудження задньої решітки.

За цією роботою минув день. Шторм з якоюсь лиховісною святковістю штурмував фланги рифу. Урна води й урна вогню, стоячи в хмарах, не спорожнялися. Вітер стелився низом, знову шугав угору, нагадуючи своїм хвилеподібним летом пересування дракона. Ніч підкрадалася в сутінках, її не можна було не помітити. Зрештою, вона не принесла з собою цілковитої темряви. Грози, то осяваючи, то осліплюючи блискавками, перемежовують світло й темряву. Щойно було ясно, як серед білого дня, і раптом — чорна ніч. Тільки-но прошмигне якесь марево, і знову все затягує густа імла.

Фосфорична смуга, яскріючи ясно-червоно, як полярна зірка, палахкотіла язиками примарного вогню за товщею хмар, широко розливаючи довкола себе бліде сяйво. Широкі пасма дощу переливались іскристим сяйвом.

Відблиски цього сяйва допомагали Жільятові і керували ним. Раз він обернувся до блискавки і сказав: «Потри-майно мені свічку!»

При миготливому світлі блискавок йому вдалося підняти задню решітку ще вище, ніж передню. Хвилеріз був майже готовий. Коли Жільят прикріплював на його гребені форштевень Дюранди, вітер дмухнув йому просто в обличчя. Це примусило його підвести голову. Вітер ввірвався в ущелину. Він знову раптово став північно-східним. Наступ на східну горловину тіснини відновився. Жільят окинув поглядом морську далину. Хвилерізові знову загрожував штурм; море готувало новий удар. Важко накинувся перший вал, за ним пішов другий, за другим — третій, і так, за валом вал, п'ятий, шостий, безладно, майже одночасно; нарешті останній, страхітливий.

Він ніби ввібрав у себе руйнівну силу всіх попередніх і здавався живою істотою. Не важко було уявити при вигляді прозорого, здутого тіла хвилі обриси зябрів і плавників. Хвиля розплющилась і зібгалась на хвилерізі. Звіроподібний вал розбився і розлетівся на бризки, нагадуючи велетенську гідру, розпластану на брилі граніту й дерева. Умираючи, він чинив спустошення. Він ніби чіплявся за скелі і кусав їх. Від могутнього струсу аж захитався риф. Поштовхи змішувалися з якимось диким звірячим ревом. Піна здавалася слиною Левіафана.