Ежені Гранде. Селяни
- Автор: де Бальзак Оноре
- Серия: Вершини світового письменства #38
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: «Дніпро»
- Переводчик: Елеонора Ржевуцька
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ежені Гранде. Селяни». Краткое содержание книги:
— Тут щось приховано, мій генерале, — сказав він йому, — надто вже ці люди сміливі, вони нічого не бояться; вони наче розраховують на господа бога!
— Подивимось, — відповів граф.
Фатальне слово! Для великих політиків дієслово «дивитися» не має майбутнього часу.
В цей момент Монкорне був зацікавлений розв'язанням питання, що здавалося йому невідкладнішим: він потребував заступника для посади мера на час свого перебування в Парижі. Вимушений шукати собі цього заступника серед людей письменних, він в усій громаді не бачив нікого іншого, крім Ланглюме, орендаря його млина. Цей вибір був найгірший. Не тільки інтереси генерала-мера і заступника-мельника були діаметрально протилежні, але, до того ж, Ланглюме мав темні справи з Рігу, який позичав йому гроші, потрібні на торговельні операції й закупки. Мельник купував увесь укіс з луків замку на корм своїм коням, і, завдяки його маневрам, Сібіле міг продати це сіно тільки йому. Усі луки в громаді бували запродані по високій ціні раніше за егські луки, і егські сіножаті, хоч і вищої якості, лишившись останніми, йшли із знижкою в ціні. Отже, з Ланглюме був заступник тимчасовий; та у Франції тимчасове — це вічне, хоч французів і підозрюють у любові до змін. Ланглюме, за порадою Рігу, вдавав відданість генералові; отже, він був заступником мера у той момент, коли, підкоряючись всемогутності автора, починається ця драма.
У відсутність мера Рігу, який, звичайно, був членом громадської ради, царював там без перешкод і примушував приймати рішення, протилежні інтересам генерала. То він схвалював вигідні тільки селянам затрати, основна частина яких падала на Еги, що, з огляду на свої розміри, платили дві третини податків, а то відхилялися корисні пропозиції, як-от: збільшення платні абатові, ремонт священицького будинку або призначення плати (sic!) шкільному учителеві.
— Якщо селяни навчаться читати й писати, то куди подінемося ми?.. — наївно сказав генералові Ланглюме на виправдання цього неліберального рішення, прийнятого щодо одного брата з «Християнської доктрини», якого абат Бросет намагався влаштувати в Бланжі.
Повернувшись у Париж, генерал, задоволений своїм старим Груазоном, взявся за розшуки кількох відставних військових з імператорської гвардії, з якими він зміг би поставити охорону Егів на тверду ногу. Після довгих шукань і розпитувань серед своїх приятелів і офіцерів, які були на половинній платі, він розкопав Мішо, відставного старшого вахмістра з гвардійських кірасирів, людину з тих, кого рядові своєю солдатською мовою звуть нерозваристими, — прізвиськом, що виразно тхне бівуачною кухнею, де боби стільки разів бували недоварені. Мішо підібрав серед своїх знайомих трьох чоловік, придатних бути йому співробітниками і нести сторожу «без страху й докору».
Перший з них, на прізвище Штейгель, чистокровний ельзасець, був позашлюбним сином генерала з тим же прізвищем, який загинув під час перших успіхів Бонапарта, на початку італійських походів. Рослий і сильний, він належав до категорії солдатів, звиклих, як росіяни, до безумовної слухняності. Ніщо не могло його зупинити у виконанні обов'язків, він спокійно заарештував би імператора або папу, якби мав на це наказ. Він не зважав на небезпеку. Безстрашний легіонер, він не мав найменшої подряпини за шістнадцять років війни. Він з однаковою стоїчною байдужістю засинав проти неба або на своєму ліжку. При кожній новій пригоді він тільки казав: «Справді, таки на сьогодні припало».
Другий, на прізвище Ватель, син полку, капрал вольтижерів[83], дуже веселий хлопець, трохи вільного поводження з прекрасною статтю, абсолютно без будь-яких релігійних принципів і сміливий до нахабства, міг вам, сміючися, розстріляти свого товариша. Без майбутнього, не знаючи, за яку справу взятися, він дивився на запропоновані йому обов'язки як на можливість вести маленьку забавну війну, а тому, що «велика армія» й імператор заміняли йому релігію, то він заприсягся служити хороброму Монкорне проти всіх на світі. Це була одна з тих надзвичайно задерикуватих натур, яким життя без ворогів здається прісним, — одне слово, натура сутяги, натура поліцая. А тому, якби не було тут судового виконавця, він заарештував би стару Тонсар з її в'язкою в самих «Великих-ГУ-синіх», пославши під сто чортів закон про недоторканність житла.
83
Вольтижери — окремі команди легкої піхоти із солдатів малого зросту (у Франції до 1814 р.).