Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська
- Автор: Бура Дар’я, Красовицький Олександр
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9500-8
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська». Краткое содержание книги:
Сухі інформаційні рядки зведень проілюстровані свідченнями безпосередніх учасників подій, процитованих з книг-хронік, що вийшли раніше у видавництві «Фоліо». Долучені спогади про загиблих українських вояків, що захищали нашу землю в перші дні, тижні, місяці й роки російсько-української війни, про новітніх героїв, хто заплатив найдорожчу ціну за спокій і добробут українців.
Ця книга — нагадування світовому суспільству про те, що російсько-українська війна триває, і не можна забувати про тих, хто зі зброєю в руках фактично захищає благополуччя Європи.
Перший том «Від Майдану до Іловайська» тритомника «Хроніка війни. 2014—2020» охоплює період з кінця лютого 2014 року до перших днів вересня 2014 року.
7 серпня 2014 р., курган Савур-Могила. Першим на штурм ішов танк, другою була «беха» з десантниками 25-ї бригади, третьою йшла наша «беха». Гордійчук поставив перед нашою добровольчою групою досить просте завдання. Ми повинні були захопити і утримувати невелику напівзруйновану будівлю біля підніжжя Савур-Могили. Після захоплення цієї будівлі ми повинні були прикривати штурмову групу знизу і у випадку контратаки противника оборонятися, використовуючи захоплену будівлю. Таким був наказ. Після кількох фінальних ривків і поворотів «беха» зупинилася, запрацювала 30-міліметрова гармата, пролунала команда «Десант!» Один люк відкрився, наш натомість — лише ззовні, але хлопці відкрили його швидко. «Дальнобой» поскрекотів-поскрекотів і виліз. Настала моя черга. Якби хтось знімав наше десантування і захоплення будівлі прихованою камерою, вийшла б знатна комедія. І головним клоуном у ній був би автор цих рядків.
7 серпня 2014 р., курган Савур-Могила. «Індієць» із 72-ї бригади чаклував над ногою Бистрова. Із своєї аптечки я подавав ножиці, тампакс, целокс, бинт. Ми толком не вміли всім цим користуватися. Але Серьогу більш-менш перев’язали. Пізніше я докоряв собі, що не перев’язав краще і не використав більше целоксу.
Сумнозвісна швидка евакуація перетворилася на шестигодинну муку, коли «вертушку-евакуатор» на підльотідо Петровського обстріляли із кулемета, вона розвернулась і відлетіла, а Серьогу доставляли в Амвросіївку таємними стежками на «пікапі», де він плавав у калюжі крові в кузові. Ще б півгодини, і він би сплив кров’ю повністю.
Після того, як Серьогу відвезли, в пару до мене став «Береза». Ми продовжували виконувати поставлену задачу. Прикривали штурмову групу від контратаки знизу. Прибулі добровольці доєдналися до групи штурму.
Про хід штурму ми знали з радіоефіру. Ми чули крики комбата Жені Мойсюка, котрий керував операцією на місці і особисто вів групу на штурм. Коли б мене запитали, кому давати Героя України, то я б, не вагаючись, вказав би на нього; і на танкістів, котрі зуміли своєчасно точними пострілами погасити доти; і на водія «бехи», у якої намертво заклинила гармата, а він продовжував їздити туди-сюди, викликаючи вогонь на себе, відволікаючи увагу від десантників 25-ї, бійців 51-ї, вогнеметників 72-ї бригад, добровольців «Криму», «Харкова», «Луганська», що бігли вгору. Брало участь багато бригад, але за фактом нас було чоловік 70-80, коли ми взяли цю зачаровану Шайтан-Гору. Не розказуйте нам про тисячі загиблих. Їх не було. Але й кожна крапля крові, що пролилася на цю землю, за нашу землю, — на вагу золота. Штурм завершився. Розпочалася оборона Савур-Могили. Значно більш епічна і трагічна сторінка історії цієї війни.
За тиждень після описаних подій я їхав із Краматорська до Києва на кілька днів, щоб забрати машину, яку волонтери дістали для нас, і, скориставшись оказією, побачити дітей. На під’їзді до Харкова мене заскочив дзвінок Гордійчука:
— Максику, ти де?
— Та ось, вже Чугуїв проїхав.
— Точно, ти ж попереджав. А нас на Савурку відправляють. Через півгодини вилітаємо.
— Б...дь. Владімиричу, я ж за півгодини не встигну повернутися.
— Та я розумію. Добре.
Так я не потрапив на оборону Савур-Могили. Безсилий щось змінити, я міг лише телефоном слідкувати за тим, як мої побратими опинилися в оточенні на висоті, як пішли з неї, як пройшли через полон й Іловайський котел. Тоді отримав важке поранення Ігор Володимирович Гордійчук. Тоді загинули Темур Юлдашев і Володимир Бражник. Вічна пам’ять героям!
• Зведення новин
Підрозділи сил АТО зміцнили оборону в районі Саур-Могили, триває підготовка до подальших активних дій у районах скупчення терористичних груп.
Про це повідомляє керівник групи «Інформаційний опір» Дмитро Тимчук.
Найбільш складна ситуація спостерігається в районах Донецька, Луганська, Стаханова, Горлівки.
• За останню добу в ході АТО загинули семеро військових, 19 отримали поранення.
Про це заявив у четвер на брифінгу речник РНБО Андрій Лисенко.
• Підрозділи 79 бригади у четвер були виведені з блокування.
Про це повідомляє прес-центр АТО.
«В результаті проведеної спецоперації було виведено з блокування підрозділ 79 бригади. Зараз військовослужбовці знаходяться у безпеці та зосереджені у визначеному районі», — сказано в повідомленні.
8 серпня 2014 року
• Ігор Михайлишин «Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону ‘‘Донбас’’»
8 серпня 2014 року. Виїзд розпочався у стилі найкращих традицій батальйону «Донбас». Десятки солдатів збираються на бій, який може стати останнім. Перевірка екіпірування, зброї та авто — обов’язкова річ, яку потрібно робити перед завданням. Ключове словосполучення тут — «перед завданням». Але більшість робить це безпосередньо перед виїздом.