Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська
- Автор: Бура Дар’я, Красовицький Олександр
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9500-8
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська». Краткое содержание книги:
Сухі інформаційні рядки зведень проілюстровані свідченнями безпосередніх учасників подій, процитованих з книг-хронік, що вийшли раніше у видавництві «Фоліо». Долучені спогади про загиблих українських вояків, що захищали нашу землю в перші дні, тижні, місяці й роки російсько-української війни, про новітніх героїв, хто заплатив найдорожчу ціну за спокій і добробут українців.
Ця книга — нагадування світовому суспільству про те, що російсько-українська війна триває, і не можна забувати про тих, хто зі зброєю в руках фактично захищає благополуччя Європи.
Перший том «Від Майдану до Іловайська» тритомника «Хроніка війни. 2014—2020» охоплює період з кінця лютого 2014 року до перших днів вересня 2014 року.
На війні постійно потрібно тримати свої речі в порядку. Велике значення має навіть кількість речей. Що менше їх у вас, то більший порядок. Багатьох бійців практика не вчить. Постійно роблять одні й ті самі помилки. Ця доля спіткала й сьогоднішнє завдання. Радіоефір не витримує — потопає в постійних проханнях, пошуках і лайках. Не заправив машину. В когось вона взагалі не заводиться. Немає зброї. Відстав від підрозділу. Хтось ще спить, а командир не може його знайти.
Важкий старт. Двадцять кілометрів долаємо дуже повільно. Туалети, бензин і відставання — постійно гальмують усе.
Мар’їнка — невелике містечко біля західної частини Донецька.
— Там є конюшні Януковича.
— Щось я його жодного разу не бачив на коні.
— Он презиком был — он постоянно «на коне». В любом случае конюшни там его есть. Сепары гнездышко там свили.
— Базу мають?
— Вроде, да.
Зупиняємось перед кільцем. Усе було б як завжди, якби з нами не було цілого автобуса журналістів. Їх навіть більше, ніж коли ми штурмували Первомайськ. Якесь дежавю. Шумна атмосфера. Багато подразників у вигляді об’єктивів і клацаючих затворів. Фотографи відчайдушно намагаються знайти правильний ракурс.
Обличчя «Лєрмонтова» скривилось. І не в нього одного.
— Такое впечатление, что мы здесь фильм приехали снимать, а не врага уничтожать.
Комбат з офіцерами стоять осторонь. Показують руками в бік великого терикону. Журналісти все фільмують. Онлайн атака зараз почнеться.
Першим знову працює взвод «Фагота». Стрілець швиденько заземлює установку з ракетою і наводить.
— А куди вони стріляти будуть?
— Та, мабуть, в будку, що на териконі.
— А там хіба хтось є?
— Біс їх знає, хто там. Мабуть, є, якщо стріляють.
Фотокамери обступили навколо все. Ледве бачу того, хто буде стріляти.
— Уважаемые журналисты! Просьба не подходить сзади. Вас может обжечь выхлопным огнем.
— Так-так. Добре...
— Огонь!
Величезний вихлоп надає імпульс ракеті, залишаючи позаду вражені обличчя журналістів та конвульсійно клацаючі камери. Летить секунду й падає за сто метрів. У небо піднімається великий стовп землі. Це добре. Тепер тут не нудно.
— Да что за херня?! В Первомайске тоже самое было.
— Ракета бракованная!
— Не удержал ее просто...
— Давай, другую заряжай быстро!
Хлопці метушливо замінюють боєприпас. Журналісти вже не підходять так близько. Окремі навіть готуються втікати, якщо що.
— Заряджено!
— Огонь!
Друга ракета й не думає вилітати.
— Да что опять случилось?
— Осечка!
— Точно бракованные!
— Может, где-то просырели?
— В жопе просырелись! Меняйте ракету!
«Фагот» явно нервує. Ще б пак. Я б тоже нервував. Ціла делегація папарацці, комбат і багато офіцерів навколо. Усі спостерігають. Чекають на результат. А результату немає.
— Заряжено!
— Давай уже! Огонь!
«Клац». Вихлоп інверсійно вилітає позаду. Тепле повітря приємно вдаряється всім по мармизах. Дивлюсь у бік цілі. О чудо! Ракета вже в дорозі. «Фагот» стоїть біля оператора й тихо промовляє команди. Наче чародій читає заклинання:
— Аккуратно, аккуратно... Не сорви... Молодец... Молодец... Продолжай... Еще чуть-чуть...
Ракета повільно, але впевнено досягає цілі. Дерев’яна будка на териконі перетворюється на великий шар пилу.
— Молодец!
Згодом з’являється повідомлення в новинах, що батальйон «Донбас» знищив ворожий спостережний пункт.
— «Лермонтов», а вы будете стрелять?
— Нет, друже. Не хотим затмить такой светлый и прекрасный момент своей брутальной пальбой.
— Может попробуете разок?
— Нет, спасибо! Я в эти игры не играюсь.
«Лєрмонтов» не став нас тут довго затримувати. Усім остогидла ця бутафорія. Їдемо на базу. Тільки пальне витрачаємо. І час. Скільки ж нервів за сьогодні пішло?! І це задля якоїсь картинки! Слів більше немає.
— Hello! Can you help me?
— Yes, sure.
— I’m a journalist. Today I’ve arrived at your battalion. I was speaking with your chief-commander. He said, that I can live here with soldiers for a few days. May I live with your group?
— I don’t know. I need to ask my commander about that.
— What is his nickname?
— «Lermontov».
— OK. I’ll be waiting for you here.
Ще цього не вистачало. Тільки-но морально відійшли від сьогоднішніх «зйомок», а тут ще й іноземний журналіст хоче з нами жити.
— Друже командире, що ви на це скажете?