Тринадцять градусів на схід від Грінвіча

Вода над кілем «гармоні» пінилась міріадами білих бульбашок. Вони стовпами піднімались там, де в корпусі були пробиті дірки, де зяяли тріщини і щілини. Танк теж, з усього видно, дірявий, у нього вже більше години качали повітря, проте «гармонь» не ворушилась, не спливала на поверхню, а лише трохи відірвалась від грунту і, розвернувшись носом до берега, зависла кормою в глибину. Вона поводила себе неначе яйце в не досить насиченому розчині солі з того шкільного досліду, який пригадався зараз Добрині. Тоді вчитель спитав його: що треба зробити, щоб яйце спливло? Пропозиції мудреців з сьомого «Б» були найрізноманітніші і жодної підходящої. Засоромлені, вони сиділи мовчки, а вчитель підсипав у банку пучку солі і яйце поволі пішло вгору. «Ох, якби ж то так просто можна — було підняти і «гармошку»…»

Положення баржі видалось йому стійким і він вирішив діяти. Спустившись на корму, він роздивився, що стоїть перед дверима, які воли у кубрик. Спробував відчинити, але двері, певне, перекосило. Від удару свинцевим башмаком вони трохи піддалися, а потім і зовсім відкрилися. Тут їх перекос було видно дуже добре. Довелось пом'янути Митрича: «Теж мені, орачі! Яку борозну на грунті залишили. Щоглу мов шаблею зрубав». Він ухопився за слизькі від водоростей дверні стояки і пропхався в кубрик. «Майже як у космосі. Справжня тобі невагомість — все догори йогами…» Ноги плавно опускались на стелю. Там зараз були і постіль, і табуретка, чайник з номерним знаком баржі, керогаз і фетрова шляпа, в якій Петро бачив Митрича один єдиний раз у день візиту в Баренцбург норвезького губернатора. Зараз, прикрашена по тульї довгими водоростями, ця шляпа зацікавила б найперших паризьких модниць.

В кутку, прикритий матрацом, лежав чемодан. Мабуть, той самий, про якого згадував Митрич, — другого в кубрику не було. Добриня спробував витягти його з-під матраца, але полиця, на якій він раніше лежав, придавила його кронштейном і не відпускала. До того ж чемодан розбух од води. Довелось майже лягати на стелю і з усієї сили смикнути за ручку. Піднялась каламуть, чемодан завис посеред кубрика. Тут Петро збагнув, що й сам висить догори ногами. Повітря наповнило його штани, роздуло холоші, перетворило на поплавок. Добрині довелось добре поборсатись, доки він повернувся в звичне вертикальне положення. До голови припливла кров, дихав важко, може, вперше в житті відчув глухий біль у серці. Відсапавшись, розкрив чемодан і витяг флягу. Сорочки і підштаники Митрича попливли за чемоданом у куток. Добриня уявив собі, як зрадіє його знахідці містер Патрік.