Тринадцять градусів на схід від Грінвіча

— З ними все! З німцями все покінчено!

— Світло! Як тут увімкнути світло?

— Світло від двигуна. Десь тут у них має бути двигунець.

— Це у флігелі, за рогом праворуч.

У підвал скотилося двоє. Збуджені перемогою, розхристані.

— Що з ним? — спитав, важко переводячи подих, Касян.

— Поранений. Він просив розрізати куртку, але я… — В голосі Інгрід почулися сльози.

— Беріть його, — наказав комусь Касян.

Ролфа підняли на руки і понесли. Несподівано спалахнуло світло, і Інгрід побачила підвал. За дверима троє лежали в неприродних позах, у яких їх застала смерть, четвертий намагався підвестися. Інгрід підійшла до нього. Закинула, як це роблять санітари, здорову його руку собі на шию і, обнявши за талію, повела сходами вгору.

У великій кімнаті Касян і Людвіг уже перев'язували Ролфа. Він лежав на столі лицем донизу. Поруч на підлозі валялись його закривавлені сорочка, светр, куртка.

— Спирт! У кого є спирт? — гукнув Касян. Його російські слова залишились без відповіді. Він розізлився і повторив своє прохання у більш вимогливому тоні, але вже норвезькою мовою. Люди, що стояли біля дверей, заворушились, проте їх випередив поранений, якого привела Інгрід.

— У мене візьми. В задній кишені. Заодно і мені промиєш, — сказав він чистою російською мовою. Інгрід не зрозуміла слів, але підкоряючись його жестам, підвела до столу і допомогла вийняти з кишені флягу із спиртом.

— О, знайшовся ще один слов'янин, промовив Касян. — Звідки ти взявся?

— Звідки всі беруться, звідти і я.

— Точна адреса, — Касян допитливо поглянув на росіянина. — Зачекай, зараз ми і тебе перев'яжемо. Інгрід, наклади йому джгут.

— О! Джгут! — Вона дивилась на Касяна зі щирим захопленням. — Джгут я вмію! Я медик… Це все повинна була робити я… Ні, ти дивовижний хлопець!

— Візьми ремінь, фінку у піхвах, устроми в петлю і туго закрути. Розумієш?

— Розумієш, розумієш, — говорила вона, повторюючи за ним російські слова.

Касян заходився обмивати зранену осколками спину Ролфа, а слов'янин, перейшовши на досить чисту англійську мову, намагався пояснити Інгрід, як саме треба накладати джгут. Проте Інгрід не слухала його. Зірвала куртку, розрізала рукав сорочки і вже дезинфікувала рану. Як і передбачала, рана була несерйозною: осколок, прорвавши тканину, ковзнув передпліччям, залишивши неглибокий рваний слід… Джгут накладати не було потреби. Слов'янин збадьорився.

— До весілля заживе, — повторював він, зазираючи в лице Інгрід.

Був він молодий, чорнявий, з важкою щелепою і невпевненими очима на худому невиразному обличчі. Щось у ньому проглядало мілке, перелякане. Перев'язавши йому руку, Інгрід взялася допомагати Касяну і Людвігу. Ролфа зачепило глибоко, але осколки, здається, теж в основному пройшли дотично. Постраждали ліва рука, плече, обидві лопатки, шия. Справа ускладнювалась тим, що в тілі засіло два осколки. Дістати їх було нічим. Вони мучили пораненого, проте він мовчав, лиш ходуном ходили під шкірою щік тугі вузли жовен та котився обличчям рясний піт.