Тринадцять градусів на схід від Грінвіча
- Автор: Сичевський Василь Павлович
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- ISBN: 5-308-00091-3
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча». Краткое содержание книги:
— Дай-но подивлюся, га? — сказав Семен якось занадто вимогливо.
— Ніколи мені, люди чекають. — Петро попрямував до «Грейс О'Нейл».
— Ну, то йди, коли на тебе чекають, а флягу… залиш, — п'яно реготнув Шульков. Очиці його хитро забігали, що свідчило про неабияке напруження. Петро відчув це, проте розбиратися, чого це Семен так нагострився на флягу, в нього не було ні бажання, ні часу.
— Ні, шановний, там мене з нею чекають. І взагалі… — він зупинився на мить. — Піди краще проспись.
— Ну, чого ти, Петре Степановичу, такий строгий? Адже неділя, вихідний… Ну, дай хоч у руках потримаю, — Семен пробував посміхнутись, а сам нараз зробився червоний, мов варений рак. Губи побіліли, витягнулись у ниточку.
— Та що вона так в'їлась тобі в печінки, ця фляга? Коли у Митрича більше двох років у кишені терлась, ти нею не цікавився…
— У Митрича? Два роки?! — Слова застрягли у Семена в горлянці.
— А може, і більше…
— Не знав, — ковтаючи повітря, Шульков простягав до фляги руку. Пальці його помітно тремтіли. Петро вже думав дати йому флягу, але в цей час його помітив вахтовий з «Грейс О'Нейл».
— На вас чекають, янг Пітер! Містер Белч уже двічі запитував про вас.
— Іду… Вже йду, — Добриня поквапливо зійшов трапом на борт шхуни, забравши флягу з собою, а Семен так і залишився стояти з простягнутою рукою.
— Петре Степановичу, зажди. Скажи, чи є на ній хоч який знак, чи напис?
— Навіщо тобі напис? Ну й дивак-чоловік.
— От ти смієшся, а рантом вона має відношення до… Старостіна.
— Ну, загнув! Ця фляга не російська і монограма на ній стосується не Старостіна, а якогось… — Добриня поглянув на вензель, зображений на випуклій стінці фляги, — якогось Шлезінгера. Ти про неї в Калікіна розпитай, він точно знає.
Петро пройшов палубою і зник у дверях, що вели до кают-компанії. Він уже не бачив Семена і не міг бачити, що сталося з тим чоловіком після того, як він почув ім'я Шлезінгера.
Касян Калікін і Патрік Белч, збуджені споминами, забули навіть про спиртне. Чарки так і стояли повними і незайманими. На голос вахтеного, що доповів про Добриню, обидва повернули голови, однак, ковзнувши по них поглядом, знову повернулись до своєї розмови.
— Добрий вечір! — ще раз нагадав про себе Петро.
Це дійсно був уже вечір. Годинник показував двадцять одну за Грінвічем, а сонце і не думало хилитися до горизонту. Його сліпучі зблиски, віддзеркалюючи від хвиль, танцювали не стелі і стінах кают-компанії. Петро простяг Каганові добуту з дна морського флягу. Той поклав її перед гобою на столик і жестом запросив Добриню сідати. Петро вже почав розуміти, що прийшов невчасно. Патрік Белч сидів на дивані замислившись. Голова закинути далеко назад, очі заплющені. На блідому обличчі застигла страдницька гримаса. Здавалось, глибокий біль обпікає зараз його душу. Добриня давно помітив, що не кожен здатний залишитись із своєю бідою наодинці. Більшість людей намагається позбутися, виплеснути її з серця при першій-ліпшій можливості… Готові відкритися першому стрічному, ледь помітивши в його очах хай навіть тінь співчуття. Стверджуючи, що поділене горе — лише півгоря, мудреці древнього світу безумовно мали рацію.
— Страшна не сама смерть, ні, — містер Патрік відкрив очі і довго дивився у простір перед собою, не помічаючи ні стін, ні стелі, ні підлоги, що обмежували його. — Всі люди колись народжуються, колись помирають. Життя через те не закінчується. В його глобальній сутності життя зупинити не можна. Цього не може зробити навіть смерть.
Він устав, затис під піхвами кисті рук і почав ходити з кутка в куток, міряючи кроками килим.
— Наклеп убиває. Носити тавро зрадника, в той час, коли ти чесна і ні в чому не винна людина, — пекельна мука… Вам важко зрозуміти, не можливо навіть уявити всю мерзотність щоденного знавіснілого цькування. Газетні брехні гірші сірчаної кислоти. О-о! Це треба пережити, щоб зрозуміти до кінця. Те, що сталося зі мною, у нас може статися з кожним. Адже на борту літака з Уолтінгом і Гріссом міг опинитися і не я, а хтось інший з радистів, і тоді він, а не я став би козлом відпущення.
Містер Белч потягнувся до столика, взяв свою чарку, проте пити не став. Певне, хотів переконатися, чи ще тремтять руки. Та пальці вже заспокоїлись. У його раніше безбарвних очах проступила густа синява. Голос зміцнів, рухи стали впевненими.
— Ти це знаєш, Кассію. Війна закінчилася для мене тут, на Шпіцбергені. Повернувшись до Англії, я почував себе так, паче витягнув щасливий лотерейний квиток.
— Після того, що випало на пишу долю, залишитись живим немало, — Касян налив собі содової.