Тринадцять градусів на схід від Грінвіча

— Більше року вони мучили мене допитами. Двадцять раз з'ясовували те саме, поки не переконались, що я кажу їм правду. Я навіть не підозрював тоді, що Мак-Ллойд уже ховається у мене за спиною.

— Признаюсь, друже, не розумію, про що ти говориш, — сказав Калікін, ковтнувши содової із своєї склянки.

— Ти маєш рацію. Я повинен розповісти по порядку, інакше, не зрозумівши моєї ситуації, ви не зможете допомогти мені з'ясувати все до кінця. В моїй історії ще немало білих плям… Коли мене перестали тягати на допити, я вирішив, що з льодовим кошмаром покінчено назавжди, що лише у сні, а більше ніяк до них не повернусь. Адже протягом майже трьох місяців у контррозвідці королівських повітряних сил мене щоденно довбали у тім'я. І раптом залишили у спокої, навіть вибачились. Купили за казенний рахунок квиток, посадили в поїзд, і я поїхав додому, в Лондон. Боже, який я був щасливий! Я так скучив за домівкою, за рідним містом. О, ви не знаєте, що таке Лондон! Чим він був у той благословенний час для кожного справжнього англійця… У нас тоді ходила крилата фраза: «Якщо вам набрид Лондон — значить, вам набридло життя…» О ні, життя в той час тільки почало мені відкривати своє справжнє обличчя. Судіть самі, що лишалося солдатові, котрий у свої дев'ятнадцять років встиг пройти всі кола пекла і повернутись цілим і неушкодженим, що йому залишалося, як не закохатися до запаморочення, до безтями втріскатись у це саме життя? Адже раніше, до армії, я бачив його лише здалеку.

Потім був Оксфорд, історія слов'янства, якій я віддав своє захоплення, і знай, це сталося не без твого впливу, Кассій… Наша зустріч змінила все моє життя. Вже повернувшись додому, я поступово почав міряти все твоїми мірками. Але це було не одразу. Якось саме собою, підсвідомо і поволі. А спочатку… Спочатку про Лондон, точніше, про Сіті. Наше місто виросло біля мосту, що був збудований на місці першої постійної переправи через Темзу, якою переправлялись ще римські колісниці. Сьогодні важко, повірити, що в часи Шекспіра, гуляючи, люди за годину обходили все місто. Квадратна миля біля мосту — це і є Сіті. До наших днів воно зберігає риси державності. Ще Вільгельм Завойовник пожалував Сіті надзвичайні привілеї, котрі закріпила за ним Велика хартія вольностей. Ці привілеї ревно оберігаються і до цього часу. Якщо ви думаєте, що на офіційних церемоніях британську столицю представляє голова ради Великого Лондона, то ви помиляєтесь: її представляє лорд-мер Сіті, який і до нині зберігає титул середньовічного барона. Кожного разу, коли королева відвідує Сіті, лорд-мер вручає їй оздоблений перлами меч, символ того, що золото банкірів віддає себе на милість булату королівської влади. Колись і я вірив тим дурним символам. Вірив, поки не стикнувся з істинними володарями Сіті, рицарями золотого кола. Ви що-небудь чули про таємне товариство, створене на зразок і за подобою ордена ієзуїтів?