Місто дівчат
- Автор: Гилберт Элизабет
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-7-8
- Переводчик: Анна Лелев
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Місто дівчат». Краткое содержание книги:
Роман «Місто дівчат» починається 1940 року, коли дев’ятнадцятилітню Вівіан Морріс виганяють з престижного коледжу. Батьки відправляють доньку на Мангеттен до тітки — власниці невеликого, проте дуже ексцентричного театру. Несподівано для себе Вівіан опиняється у справжньому вирі довоєнного богемного життя. Знайомства із зірками, незвичайні театральні постановки, нестримний секс, ріки алкоголю і відчуття цілковитої свободи спершу заворожують та спокушають, а потім вибивають землю з-під ніг. І це лише початок шляху Вівіан довжиною в життя, який необхідно пройти, щоб зрозуміти: ти не мусиш бути хорошою дівчинкою, щоб бути хорошою людиною.
Тітка Пеґ обернулася до мене.
— А ти що скажеш? Вівіан Луїз Морріс! Що ти збираєшся робити у Нью-Йорку?
Що я збираюся робити у Нью-Йорку? Та те саме, що й вони! Я мріяла пити мартіні з артистками, бути в курсі, що там відбувається на Бродвеї, і підслуховувати плітки про хлопців, які були схожі на дівчат! Мріяла почути про класний секс, яким хвалилися інші. Але такого не можна було казати. Тому я бовкнула геніальну фразу:
— Трохи подивитися на місто! Як тут люди живуть!
Усі витріщилися на мене. Може, вони чекали, що я скажу щось іще? Але що саме?
— От тільки я зовсім не знаю Нью-Йорка, — додала я, мов остання дурепа.
У відповідь на цю нісенітницю тітка Пеґ схопила зі столу паперову серветку й нашкрябала на ній карту Мангеттену.
Шкода, що я не зберегла тієї карти, Анджело. Бо гарнішої за неї я так і не бачила: велика крива морквина — то острів; темний прямокутник посередині — Сентрал-парк; дві розмиті хвилясті лінії — Гудзон та Іст-рівер; значок долара внизу острова — Волл-стріт; музична нота вгорі — Гарлем; і яскрава зірка посередині — місце, де ми перебували: Таймс-сквер. Центр світу! Бінґо!
— Тримай, — сказала тітка. — Тепер ти знаєш дорогу. Та й тут неможливо загубитися, дитинко. Просто дивися на вуличні таблички. Усі вулиці пронумеровані — простіше не буває. Тільки пам’ятай, що Мангеттен — то острів. Бо люди забувають про це. Якщо довго йти в будь-якому керунку, врешті вийдеш до води. Дійдеш до річки — розвертайся і йди в протилежний бік. Розберешся! Тупіші за тебе й то давали собі раду в цьому місті.
— Навіть Ґледіс, — сказав Роланд.
— Пильнуй свого язика, любчику, — відповіла Ґледіс. — Я тут народилася.
— Дякую! — сказала я, поклавши серветку до кишені. — А якщо вам потрібна якась допомога в театрі, кажіть — я з радістю допоможу.
— Допоможеш? — тітка Пеґ явно здивувалася, почувши це. Напевно, аж такого вона від мене не сподівалася. О Господи, що їй наговорили мої батьки? — Можеш допомогти Олів, якщо тебе таке цікавить. Контора, папери і все таке.
Олів поблідла, коли почула цю пропозицію, і я, по-моєму, теж. Мені анітрохи не хотілося допомагати Олів — так само як їй анітрохи не хотілося, щоб я крутилася біля неї.
— Або можеш сидіти на касі, — продовжувала тим часом тітка. — Продавати квитки. У тебе ж нема таланту до музики, правда? Дивно, якби був. У нашій родині ні в кого нема.
— Я вмію шити, — сказала я.
Мабуть, я промовила це надто тихо, бо ніхто не звернув уваги на мої слова.
Олів мовила:
— Пеґ, а може, записати Вівіан до школи Кетрін Ґіббс, хай вчиться друкувати на машинці.
Тітка Пеґ, Ґледіс і Селія застогнали.
— Олів вічно намагається записати нас, дівчат, до Кетрін Ґіббс, щоб ми навчилися друкувати, — пояснила Ґледіс. Вона вдавано здригнулася, так наче вчитися друкувати на машинці — майже те саме, що трощити каміння в таборі для військовополонених.
— Зі школи Кетрін Ґіббс виходять здатні до роботи молоді жінки, — сказала Олів. — Молода жінка мусить бути здатною до роботи.
— А я не вмію друкувати, а до роботи здатна! — відказала Ґледіс. — Та я вже маю роботу, чорт забирай! Ти сама мене на неї взяла!
Олів відповіла:
— Артистка ніколи не має нормальної роботи, Ґледіс. Тимчасову — може, й так. Але це не одне й те саме. Твоя справа ненадійна. А от секретарка ніколи без роботи не лишиться.
— Я не просто артистка, — образилася Ґледіс. — Я керую танцювальною трупою. А такі люди завжди знайдуть собі роботу. І взагалі: якщо в мене закінчаться гроші, я вийду заміж, та й по всьому.
— Ніколи не вчися друкувати на машинці, дитинко, — сказала до мене тітка Пеґ. — А якщо таки навчишся, то нікому не кажи, що вмієш, бо від тебе не відчепляться. І стенографії тобі не треба. Бо то смерть. Якщо жінці всунули в руки блокнот для стенографії — все, вона вже ніколи його не позбудеться.
Раптом — уперше, відколи ми піднялися нагору — озвалася неземна істота, яка сиділа у другому кінці кімнати.
— Ти казала, що вмієш шити? — запитала Селія.
Її низький, хриплий голос знову заскочив мене зненацька. Крім того, тепер вона ще й дивилася на мене, аж мені стало трохи лячно. Не хочеться знову й знову називати Селію «гарячою», але без цього слова ніяк: вона була з тих жінок, від яких усе тліє, навіть якщо вони самі нікого спопеляти не хочуть. Я не могла витримати її гарячого погляду, тому просто кивнула і сказала, повернувшись до тітки Пеґ, — біля неї було безпечніше: