Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи

Ця література вписана у довгу традицію, що розвинулася з часів античності, зокрема, починаючи з II ст. до Р.Х., та пропонує науку, метою якої є «відкривати потаємні й дивовижні сили природних істот, тобто їхній phuseis, їхні приховані властивості й чесноти, так само як зв’язки симпатії та антипатії, похідні від phuseis у трьох царинах. Люди, рослини, тварини та камені (у тому числі, метали) розглядаються відтепер як носії таємничих сил, покликаних у цій своїй якості зцілювати всі хвороби та недуги і забезпечувати людині багатство, щастя, почесті й магічну силу»[122]. Ідеться, зокрема, про збірки щодо mirabilia, дивних та надзвичайних природних явищ. Ми знаємо цю літературу, що вочевидь бере початок від Болоса з Мендеса (близько 200 р. до Р.Х.,), передусім завдяки натякам на неї та уривкам з неї у більш пізніх авторів, таких, наприклад, як Пліній Старший, у якого симпатії та антипатії відіграють визначальну роль.

За доби злету науки у XVII та у XVIII ст., як це добре показав Вільям Імон у щойно згаданій праці, модерна наука у певному сенсі є спадкоємницею магії та окультних наук, бо обирає собі за мету розкриття таємниць природи. Останні були предметами філософської фізики, а також псевдонаук за доби античності та середньовіччя, і стають предметом нової фізики, математики та механіки. Френсіс Бекон заявлятиме, наприклад, що природа розкриває свої таємниці тільки у тортурах експериментів[123]. Паскаль скаже: «Таємниці природи приховані. […] досліди, що дають нам змогу їх зрозуміти, невпинно множаться; та оскільки вони є єдиними принципами фізики, наслідки множаться пропорційно»[124]. Можна також процитувати Гасенді[125], який називає res natura occultae (речами, прихованими природою), повертаючись таким чином до формули Ціцерона[126], предмети, що не піддаються безпосередньому спостереженню, проте пов’язані, своєю чергою, з явищами, які можна спостерігати.